Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 373
Лев Толстой
— Чи сказала вам maman, що це не може бути раніше, як через рік? — спитав князь Андрій, все дивлячись їй у вічі.
«Невже це я, та дівчинка-дитина (усі так казали про мене), — думала Наташа, — невже я тепер з цієї хвилини
— Ні, — відповіла вона, але вона не зрозуміла того, що він питав.
— Пробачте мені, — сказав князь Андрій, — але ви такі молоді, а я вже так багато зазнав життя. Мені страшно за вас. Ви не знаєте себе.
Наташа зосереджено й уважно слухала, намагаючись зрозуміти значення його слів, і не розуміла.
— Хоч який важкий для мене буде цей рік, що відстрочує моє щастя, — говорив далі князь Андрій, — за цей строк ви перевірите себе. Я прошу вас через рік здійснити моє щастя; але ви вільні: заручини наші зостануться таємницею і, якби ви переконалися, що ви не любите мене, або якби полюбили… — сказав князь Андрій з неприродною усмішкою.
— Нащо ви це говорите? — перебила його Наташа. — Ви знаєте, що з того самого дня, як ви вперше приїхали в Отрадне, я полюбила вас, — сказала вона, твердо впевнена, що говорить правду.
— За рік ви пізнаєте себе…
— Цілий рік! — раптом сказала Наташа, тепер тільки зрозумівши, що весілля відкладено на рік. — Та чому ж рік? Чому ж рік?.. — Князь Андрій став їй пояснювати причини цієї відстрочки. Наташа не слухала його.
— І не можна інакше? — спитала вона. Князь Андрій нічого не відповів, але вираз обличчя його показав, що змінити це рішення неможливо.
— Це жах! Ні, це жах, жах! — раптом заговорила Наташа і знову заридала. — Я помру, чекаючи цілий рік: це не можна, це жах. — Вона глянула в обличчя свого нареченого і побачила в ньому вираз жалю і подиву.
— Ні, ні, я все зроблю, — сказала вона, раптом переставши плакати, — я така щаслива!
Батько й мати увійшли до вітальні і благословили наречених.
З цього дня князь Андрій нареченим став їздити до Ростових.
XXIV
Заручення не було і нікого не повідомляли про змовини Волконського з Наташею; на цьому наполіг князь Андрій. Він казав, що він є причиною відстрочки, тому він і повинен нести увесь тягар її. Він казав, що він назавжди зв'язав себе своїм словом, але що він не хоче зв'язувати Наташу і дає їй цілковиту волю. Якщо вона через півроку відчує, що не любить його, вона матиме право відмовити йому. Певна річ, ні батьки, ні Наташа не хотіли чути про це; але князь Андрій наполягав на своєму. Князь Андрій бував щодня у Ростових, але не як наречений обходився з Наташею: він казав їй