Читать «Візантійська фотографія» онлайн - страница 37

Він знаходить себе у міському сквері, побіля пам'ятника Міцкевичу. Мантачки, що ними збиті дошки паркового ослону, боляче давлять йому на ребра. Шкіряний повільно сідає, намагаючись не втрапити до калюжі кольорового блювотиння, в котрому ще досить впевнено впізнається рецептура олів'є. Тільки тепер — на п'ятій хвилині свідомого існування — ранковий холод страшенно актуалізується. Шкіряний перевіряє гульфік і кишені. Ключі на місці. На відміну від двадцятигривневої купюри. Він повільно встає. Його трохи хитає, вухами прокочуються хвилі дивної музики, шумів, морзянки. Ліва нога затерпла і джинси підозріло вогкі. Жовтий, як шкарпетки Бардо Тодола, вересневий світанок також має проблеми з манжетами: вітер стискає і формує повітря навколо позеленілого Міцкевича спазматично, нерівномірно. Від повітряних спазмів впале листя збирається у радіальні смуги і танцює велетенським пропелером на всохлих червоних черешках. Хвилину-другу Шкіряний спостерігає цей поганський танок, похапливо обмацуючи змерзлі клуби, де вже загніздився вертикальною, тонкою струною мацакатий первинний біль остеохондрозу. Раптом його погляд натрапляє на Пластилінового Птаха, приліпленого до бильця ослону. З його хвоста стирчить трикутний шматок тонкої бляхи. «В тих поетів дурні жарти», — дратується Шкіряний і бере Птаха за металеве пір'ячко. Так, з пластиліновим потвориськом у руці, він залишає простір з танцюючим навколо польського класика листям, і йде назустріч світанкові вулицею Цимбалюка. Біля магазину з написом «Авокадо» стоїть, ніби прислухаючись до скреготу глибинних земних пластів, Бомж. Шкіряний сповільнює ходу. Бомж жодним чином не реагує на його появу. Шкіряному здається, що обличчям, одягом, торбою Бомжа пробігають величезні, розміром з доброго таргана, воші. Бомж витягає з торби чорне кошеня і говорить кудись у простір, у стіну сплячого будинку: