Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 44

— Або пересічемо з півночі Сариджаський хребет на схід від озера і спустимось прямо на Північний Інильчек, — знову говорить Гусєв.

Треба віддати належне цим мужнім людям. Не маючи ні достатніх запасів продуктів, ні похідного спорядження, ні транспорту, вони зуміли проникнути до верхів'їв долини Інильчека і дійти по язику величезного льодовикового озера.

Через рік, коли москвичі вже мали досвід і матеріальне спорядження стало кращим, велике завдання, яке вони поставили перед собою, було успішно виконане. Вони зуміли проникнути і на льодовикове озеро і пройшли за озеро до верхів'їв Північного Інильчека.

— Ну, в дорогу, — підганяє своїх товаришів Гусєв.

Караван жде групу десь далеко в долині Сариджасу, і поки що альпіністи несуть на собі великі важкі рюкзаки. Ми посилаємо з ними джигіта з конем, щоб відвезти вантаж на перевал.

Москвичі піднімаються вище, а наш караван починає спускатися звивистою стежкою вниз.

Схил, по якому ми йдемо, дуже похмурий. На ньому жодного деревця, жодного кущика. Під ногами пил, роздроблені темно-сірі вапняки, сланці і тільки де-не-де низькоросла чахла трава.

Спускаємось досить швидко. Три години важкого шляху — і ми в долині. Поблизу річка. Це одно з русел Інильчека. Нам треба перейти його.

Час для переходу вбрід непідходящий. Сонце стоїть високо, сніг тане, і річка несе багато каламутної запіненої води. Перехід через такі річки, особливо під час повені, не завжди безпечний.

Ми знаходимо місце, де річка розлилася ширше, розбившись на кілька рукавів з островками-обмілинами. Тут менша глибина, вода тече спокійніше і її легше переходити.

Щоб краще протистояти натискові потоку, ми ставимо коней в ряд голова з головою, слабкіших в середину каравану.

— По конях!

Стрибаємо в сідла, і караван входить у річку.

Сонце було вже біля заходу, коли ми, перейшовши всі рукави Інильчека, в'їхали на лісову галявину, розташовану з лівого краю долини біля підніжжя великої гори. Це найбільша вершина хребта Інильчек-Тау. Вона ще не має назви.

Порадившись, ми вирішуємо назвати її іменем великого норвежця Фрітіофа Нансена.

З одного боку галявини стоять високі ялини, з другого, недалеко від льодовика Інильчек, — низькорослі чагарникові берези. На галявині соковита трава.

— От і земля обітована, — каже Головін.

Паливо, вода, корм для коней, дичина для мисливців — усього тут багато. Тут буде наш базовий табір. Звідси ми підемо до Хан-Тенгрі самі. Прикордонники залишаться і ждатимуть нас.

Наступного дня вся наша група вирушає вниз по річці знайомитися з долиною. Всюди бачимо ясно виявлені сліди діяльності давніх льодовиків. По великій кількості і виразності цих слідів долина може бути наочним посібником з гляціології.

— Дивіться, які цікаві скелі! — захоплено вигукує Коляда.

Скелі Інильчек-Тау в багатьох місцях на дуже великій висоті ніби відшліфовані.

Внизу, по покритій галькою та щебенем заплаві і на зелених терасах долини лежать багатотонні гранітні валуни. Оглядаємося на всі боки. На жодному з схилів долини ніде немає гранітних скель.

— Звідки ж потрапили сюди ці валуни? — дивується Редак.