Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 42

Через деякий час у снігу з'являється кілька зигзагів стежки. Набоков повертається до нас:

— Давайте помаленьку!

Наші коні нав'ючені важче, ніж у передовій групі, частину багажу нам доводиться взяти на свої плечі йти важко. Коні вибиваються з сил. Вони рухаються ривками, судорожно намагаються втриматись на крутому слизькому льоду, і то один, то другий скочуються вниз.

Грудки твердого снігу, викочуючись з-під ніг, дедалі більше обростають м'яким снігом і великими брилами падають униз.

Сніг сліпить очі.

— Надіти захисні окуляри! — передається розпорядження.

Але окулярів на всіх не вистачає. Джигіти висмикують з кінських хвостів пучки волосіні, прив'язують до тасьми і прилагоджують їх у себе перед очима. Цей примітивний спосіб, давно перевірений киргизами при пересуванні по засніжених перевалах, добре захищає очі від небезпечного для зору ультрафіолетового проміння.

Піднімаємось дуже повільно. Підтягши одну групу коней на таке місце, де вони можуть хоч як-небудь стояти, спускаємось вниз по іншу групу.

Нарешті перевал взято. Ми пройшли його порівняно добре — без тих зусиль, яких довелося колись докласти військовим топографам.

ДОЛИНА ІНИЛЬЧЕКА

Ми вийшли на перевал і мимоволі зупинилися. Перед нами — долина річки Інильчек і хребет Інильчек-Тау — високі готичні форми могутніх гір. Вершини їх оповиті хмарами, підніжжя — туманом.

Туман, чіпляючись за скелі і високі ялини, повзе вгору, оголюючи глибоко внизу дно долини, а посередині хребта витягується в довгу тонку хмару, що розділяє хребет на дві частини.

В захопленні дивимось на цю величну картину. Мабуть, вона справила таке враження колись і на Мерцбахера.

«Навіть спостерігач, — згадую я його слова, — який бачив найвищі гори в світі — Гімалаї, Каракорум тощо, — мимоволі відчуває подив і захоплення, бачачи надзвичайно великі гори на південній межі долини Інильчека».

— Він сказав правду, цей Мерцбахер… — тихо вимовив Коляда.

Ми довго милуємось величчю Інильчека. Навпроти перевалу стоять гігантські скелі з гострими зубцями, з дикими висячими льодовиками і темними плямами ялинових лісів на стародавніх конусах виносу.

Протягом багатьох років по жолобах та вибоїнах у схилах потоки несли зруйновані і роздроблені гірські породи, які накопичувалися в долині у формі конусів, повернутий широкою і потовщеною стороною до підошви хребта, а звуженою частиною — до долини. З часом на цих давніх виносах і виросли ліси.

Більше як на тисячу метрів нижче від перевалу трошки зігнутою лінією, звернутою випуклою стороною на північ, тягнеться широка долина. На дні її зовсім немає рослин, а серед пісків, гальки і валунів сірими зміями звиваються русла річки Інильчек.

За дванадцять-п'ятнадцять кілометрів на захід від перевалу, де ми стоїмо, видніється на дні долини невисоке пасмо гір; воно нагадує греблю з вузьким проходом, через який тече річка.