Читать «Бар"єр несумісності» онлайн - страница 185

Слово донор було для нього порожньою абстракцією. Він не міг надати цьому поняттю ніяких людських рис — так, як не міг уявити тих, чию кров йому переливали, хоч їхні прізвища стояли на ампулі. Слово донор означало для нього щось далеке, механічне, неживе, майже неіснуюче. Максимов, котрий задихався при найменшому русі в ліжку, мріяв про нове серце. Це була мрія без усяких рожевих прикрас, без зайвих вигадок, мрія конкретна й проста, як ліжко, тумбочка, стілець, як навушники й світло-сіра фарба панелей — як все, що оточувало Максимова: ось відчиняться двері й увійде…

Відчинились двері й увійшов Костюк.

Максимов від хвилювання відчув пульсацію в шиї. Запитально подивився на Костюка.

Але той не приніс ніякої звістки. Лише спитав:

— Як настрій?

Костюк наче помолодшав за ці тижні. «Ось що коїть весна зі здоровою людиною», — подумав Максимов. Шкіра посвіжішала, й зморшки розгладились, і темні очі блищали неспокійно. Він схуд, рухався веселіше, коли сидів на стільці — не сутулився, й Максимов подумав, що й операції зараз Костюк має проводити краще.

— Горобці заважають, — сказав Максимов. — Цвірінькають. Хочеться на сонце.

— Все буде. Ще почекайте.

— Андрію Петровичу, чому американці так часто пересадки роблять? Весь час газети про це пишуть, аж зло бере.

— Є багато причин. А одна з них — це те, що вони до проблем пересадки серця з самого початку підходили… не знаю, як краще сказати: цинічніше чи практичніше. Плюс висока хірургічна техніка. А те, що ми з вами не маємо досі донора, — це наслідок нашого способу життя. Як не парадоксально, але це факт. У мене був американський професор Джон Бойн. Він розказував, що місяць тому вони впродовж одного тижня провели три пересадки. Х'юстон менший за Київ. Але там весь час когось вбивають, хтось потрапляє в автокатастрофи. А в нас мінімальна кількість нещасних випадків.

— Якщо я помру, — напишіть: він став жертвою мирного способу життя, — сказав Максимов.

— Ну, це ви даремно, — мовив Костюк. — Усе буде гаразд. Я вас на з'їзді хірургів буду показувати. Ще підемо з вами на стадіон.

— Андрію Петровичу, я хочу вам сказати одну річ, — вагаючись, мовив Максимов. — Я вам тоді чортзна-чого наговорив про першість Європи… про сина… змагання… пам'ятаєте?

— Так.

— Забудьте про це. Це все брехня. Не хочу брехати. Справа не в стрибках, не в першості Європи. Хай вона западеться. Просто — я хочу жити. Я! Особливо зараз. Навесні. Й ще скажу. Якщо робитимете операцію… і якщо… словом, не карайтесь тоді. Я на вас не ображатимусь навіть на тому світі… Я знаю, що ви робите все, що можете.