Читать «Бандерівка» онлайн - страница 57

— Ну зрозуміло, євро-нацистські цінності...

— Ну так!

— Своїх не буде, їхні цінності запозичать, і скажуть бути «голубими», Парламент проголосує — і всі будуть голубими! — чоловік посміхнувся. — Удар по традиційних цінностях!

— Ще скажу, що Україною керує не Яценюк і не цей новий шоколадний президент, а реальний глава — Герман Ван Ромпей. А він працює в інтересах держдепартаменту США, який дає гроші, і він вже розподіляє по робочих місцях. Ось так от!

«Який досвідчений водій попався, — думала Богдана. — У них тут своя чітка теорія є, все-то вони знають! У всьому розібралися! П'ята колона, нацистські цінності, голубі, Ван Ромпей. Хтось дуже добре попрацював, щоб їм вкласти це в голови. Не самі ж вони здогадалися».

Вони вже їхали сільською місцевістю. Навколо були зелені поля з яскраво-жовтими латками квітучого ріпаку. Лелеки довгоногими вартовими проводжали їх поглядом зі своїх гнізд. Деколи в машину разом з прохолодним вітерцем залітав товстий джміль і, голосно дзижчачи, метався по салону. Природа була спокійна, умиротворена, вона ніби не чула про війну. Трави продовжували так само рости, квіти — цвісти, сонце — заливати світ теплим світлом. Богдану розморило до сну. «Саша, — думала вона. — Залишилося зовсім трохи: перетнути кордон, і там ти мене зустрінеш! Обіймеш, поцілуєш — і більше ми не розлучимось. Ніколи!»

* * *

На митниці була велика черга. Богдана заплатила чоловікам, ті вигрузили її валізу, і вона стала в хвіст колони. Очікування могло затягнутися на кілька годин: черга рухалася повільно. Богдана написала смс Саші: «Уже на кордоні! Так що не хвилюйся, все позаду!». І почала розглядати людей, що стояли довкола. Багато виглядали наляканими і пригніченими. Розмови були тихі, уривчасті, Богдана намагалася до них прислухатися.

— А що ми? Ми — заручники ситуації, — говорила одна жінка іншій, знизуючи плечима.

— Поїдемо з родиною до Липецька, до тітки. Місто таке ж, як Луганськ, невелике, затишне. Але там хоч розрухи немає! Промисловість працює, скрізь по дворах новенькі дитячі майданчики...

— Як неможна розділити Святу Трійцю: Отця, Сина і Святого Духа, так неможна розділити Росію, Україну й Белорусію — це Свята Русь! — проповідував якийсь старий трохи далі до блок-посту. І всі разом ми утворюємо велике, обіцяне пророцтвами, священне православне братство, яке буде Ковчегом Спасіння для всього світу!

Ніхто йому нічого не відповідав, але й не просили замовкнути.

— Ласкаво просимо до Новоросії! — кричав він людям, котрі в'їжджали в Україну.

«Знову хрестові походи. Знову новий виток тієї ж спіралі. Боже, чи справді ти цього хочеш? Чи є інші способи?»

Людей у камуфляжі без нашивок на митному пункті було надто багато. Богдана подала свій паспорт у віконце.

— З Києва?

— Так.

— Чому тут перетинаєте кордон?

— Їду в цьому напрямку, до Волгограду.

Митник підозріло подивився на неї.

— Пройдіть на огляд.

Богдана розкрила свою валізу. Хлопець з автоматом за плечима присів навпочіпки і почав уважно оглядати її вміст. Він відкривав усі кишеньки: одяг, книги, плеєр...