Читать «Бандерівка» онлайн - страница 53

— Льоше, — Сашу вже всього тіпало. — Знаєш, в українців зараз стріляють на їхній території, їхні кордони обставили російськими танками. Але ні в кого з них я не бачив такої агресії, як у тебе! Тебе ніхто пальцем не торкнув і навіть не погрожував — а ти вже готовий вбивати!

Вони обидва схопилися з-за столу, дивлячись один одному в очі. У поглядах читалося, що тепер вони вороги. Льоша був вище за Сашу та міцніше. І набагато зліший. Коли встала мама, обоє розвернулися і, стискаючи зуби, розійшлися в різні боки. Саша пішов у свою колишню кімнату, тепер там жила мама.

«Заспокойся! — казав собі Саша. — Агресія, спалахнувши одного разу, розростається, як сніжний ком. Варто тільки дозволити собі піддатися на провокацію — і її вже не зупинити! Один спалах агресії призвів до краху цілої країни. Навіть більше: ми вже на порозі нової глобальної війни. І я не знаю, що їй може запобігти». Він підняв очі й подивився вгору крізь стелю.

До кімнати зайшла мама.

— Сашенько, — лагідно почала вона. — Ти краще ні з ким не розмовляй на цю тему. Мовчи! Це ні до чого. А то ще прийдуть, заарештують.

— Мам, але ж так не повинно бути! Куди ми котимось?

— І з Богданою, коли по телефону будеш розмовляти, теж не треба це обговорювати. Я прошу тебе! Ти ще такий молодий!

Він сів на ліжко і в розпачі закрив обличчя руками.

— Саше, — шепотіла мати. — Ти ще не розумієш, наскільки все серйозно. На кордоні з Україною вже всім сказали зібрати необхідні речі і підготувати документи для швидкої евакуації. А ночами за містом йдуть ешелони танків і БТР.

* * *

Піднявшись о п'ятій ранку, Саша відстояв багатогодинну чергу в паспортний стіл. До обіду він заплатив штраф і поставив штамп про шлюб. Вийшовши, нарешті, із задушливих вузьких коридорів на вулицю, він опинився на сонці: промені, важко спадаючи на голову, розтікалися спекою по плечах, руках, залазили жарюкою під футболку; гарячий вітерець, обпікав тіло. Бажання пройтися до вокзалу пішки пропало само собою. Він зловив таксі.

— До жд-вокзалу, будь ласка.

Таксист ліниво назвав суму, Саша сів у машину. Кондиціонер у ній працював слабо і не справлявся зі спекою. Саша зателефонував Богдані.

— Привіт! Ну от тепер можеш мене привітати — я офіційно одружений!

— Ха-ха, тримісячне відстрочення закінчилося? Кінець свободі! — почув він її сміх.

— Доведеться оновлювати статус у Фейсбуці.

— Називати мене дружина і люба...

— А тобі мене «мій котик»!

— Як ти там, коханий? Коли повернешся?

— Їду на вокзал за квитком, завтра виїжджаю. Спека стоїть нереальна.

— А я почала читати «Тріумфальну арку».

— Цікаво?

— Так, дуже.

На перехресті таксі зупинилося на світлофорі. Поруч по головній дорозі колоною проходили вантажівки, затягнуті брезентом маскувального забарвлення, і два БТР. «Значить, правда», — подумав Сашко. Богдані він нічого не сказав. Колона проїхала повільно й поважно, зовсім не вписуючись в картину міста, ніби це солдати-заблуканці часів Великої Вітчизняної раптом з'явилися на сучасній вулиці.