Читать «Бандерівка» онлайн - страница 51

* * *

З легким рюкзаком за спиною, де лежали тільки ноутбук і зміна білизни, Саша крокував знайомими з дитинства вулицями. Ось його будинок і старий майданчик, де вони з братом і сусідськими хлопцями грали в козаки-розбійники, і альтанка, де вони пізніше, ховаючись від мами, пили пиво. Тепер усе вже здавалося застарілим і маленьким. Багато чого змінилося. Він переїхав до Києва й одружився, а брат встиг навіть розлучитися. Саша знав про розлучення від мами, Льоша на цю тему ніколи не розмовляв. Відносини братів почали псуватися ще в підлітковому віці, коли раптом з'ясувалося, що у них різні батьки. Мама народила Сашу не від чоловіка. Це і було причиною постійних батьківських сварок. Тоді Саша захопився навчанням, а Льошу затягла вулиця. Він часто приходив додому пізно і п'яний, бився, потрапляв у міліцію. Саша думав, що брат винуватив його у багатьох сімейних та власних проблемах. Кілька разів він намагався переломити цю ситуацію і знову потоваришувати, але відчуженість між ними тільки зростала. Вітчима Саша завжди вважав своїм батьком, незважаючи на те, що той ставився до нього досить холодно, хоча ніколи не бив і не карав. І тільки мама металася між ними всіма, як загнаний звір, намагаючись догодити кожному.

Він зайшов додому. Пахло пирогами: мама чекала, готувалася до його приїзду.

— Хто вдома? Я приїхав! — крикнув Сашко.

Мама вибігла з кухні, на ходу знімаючи фартух і поправляючи волосся.

— Ти вже тут! — вона почала міцно, з почуттям його обіймати. — Зараз обід буде готовий! Схуд чи що? У вас там хоч є що їсти? Передають — магазини порожні, люди в чергах стоять.

— Мамо, все у нас там є. Так само, як і тут, супермаркети ломляться, — він посміхнувся і поцілував її в щоку.

— Ой, я не знаю... Давай хоч круп тобі складу туди.

— Нічого не треба. Підемо на кухню, покажеш мені, що ти печеш!

— Виголодався там... Капці ось надягни.

— Мам, я босоніж, мені спекотно!

У духовці рум'янився пиріг з вишнями. Білі фіранки на вікні легенько колихалися. На підвіконні цвіла фіалка, і ще якісь відростки пускали корінці в склянках. Усе так само, як перед від'їздом. Тільки мама метушилася і хвилювалася більше.

— Мамусю, як ти живеш?

— Та як живу, хвилюваннями. То за Льошу, то за тебе. Але Льоша хоч на очах, а ти ось поїхав та у невдалий час.

Сашко міцно обійняв маму.

— Ну чому ж невдалий? Навіть дуже вдалий — я зустрів найкращу дівчину.

— Ой, рідний... Ну підемо хоч фотографії її покажеш, а то ти пересилав, а я відкрити не зуміла.