Читать «Бандерівка» онлайн - страница 52

Увечері приїхав брат. Ввалився до хати, голосно гупаючи важкими черевиками. Від його виду Сашкові стало не по собі. Брат змінився: забрезкли й обвисли щоки, насупилися брови, утворивши глибоку зморшку на переніссі, очі більше не дивилися відкрито і прямо. Серце Саші каменем здавило важке передчуття. Вони привіталися й обнялися.

— Льоше, як справи? Як робота?

— Та нормально, — буркнув він, роззуваючись. — А тобі мама не казала?

— Що саме? — обережно запитав Саша.

— Що у мене роботи більше немає.

— Ні, я не знав.

Льоша шморгнув носом.

— При розлученні віддав їй бізнес. Тепер нехай як хоче там.

— А ти?

— А я? Їду хохлів бити, — вишкірився він.

— Що?

— Мир у Новоросії встановлювати. А то бендери ніяк не заспокояться, мирне населення вже почали розстрілювати.

— Льош, ти не розумієш, що там відбувається, — у Саші затремтів голос. — Які ще бендери?

— Та такі!

— Україна просто хоче зберегти кордони своєї держави, утримати територію, щоб вона на шматки не розвалилася. Сепаратисти хочуть відокремитися... Ну уяви, в Росії б Сибір раптом підняла прапор Китаю, а свій триколор розтоптала...

— Я не зрозумів, ти бендерівець чи що? Підтримуєш фашизм в Україні, — Льоша набрав слину, щоб плюнути, але, згадавши, що знаходиться в квартирі, зі злістю проковтнув. — Я дивлюсь, у тебе де годують — там і батьківщина! Українці, значить, хороші, а росіяни погані?

— І ті й інші дуже хороші.

Обстановка загострювалася.

— Ну зачекайте, зачекайте! — мама встала між ними, як в дитинстві. — Давайте без емоцій, образ, просто поговоримо. Саша, ми, може, чогось не знаємо, не розуміємо, розкажи нам.

Вони пройшли на кухню і сіли за стіл. Сашко не знав, з чого почати.

— У Києві відбулася революція, прибрали президента-злодія, хотіли, щоб у країні правив закон, а не...

— Ага, за американські бублики продалися! — вставив Олексій.

— Помовч, — зупинила його мама. — Саше, але ж кров пролили, бандерівськими прапорами махали, малювали свастики!

— Он Лукашенко — молодець! — спалахнув знову Льоша. — Спробували у нього там щось дзявкнути — раз, припинив, і в країні — тиша, мир, спокій! Я їздив туди до одного у справах, тепер вони розвиваються, знаєш як! Рівень життя підняли! Кому потрібні ці на хрін революції? Тільки Америці, щоб ми, слов'яни, перегризлися між собою.

— Мам, — Саша тепер звертався тільки до неї. Говорити з Льошею було марно. — Але ти ж розумієш, що це, як при Сталіні? Всі сидять по домівках і бояться. А де демократія, за яку боролися, свобода слова, думки?

— Так, як при Сталіні, — відповідала мама. — Але натомість ми живемо добре. У нас немає розброду й хитання, як в Україні. Є стабільність.

— Ну добре, нехай Росія живе в стабільності. Але нащо провокувати конфлікти в Україні? Нащо постачати туди військову техніку? Навіщо такі, як Льоша, їдуть туди воювати? Це інша країна! Ми не маємо права!

— Та тому що якщо сьогодні ми не відреагуємо, завтра Європа і Америка націлить на нас ракети з твого Києва! — закричав Льоша. — Та якщо б, наприклад, на мій бізнес, хтось задумав посягнути! Та я б узяв берданку і вийшов йому назустріч, щоб його ноги на моїй території навіть не було!