Читать «Бандерівка» онлайн - страница 39

— Тільки підносять це відео як зняте зараз, ніби це йдуть майданівці зі своїми гаслами.

— Так пишуть, що на Майдані і чай з наркотиками роздавали, — усміхнулася Богдана.

Відео було перезалито на Ютуб декілька разів з різними датами. І якщо покопатися, дійсно, можна було знайти найперше джерело річної давності. Але кого це цікавило? У Росії всі вірили телевізору. А ЗМІ брехали і вивертали факти навиворіт. Один і той же актор тієї ж самої лікарняної палати представлявся на різних каналах то постраждалим антимайданівцем, то німецьким наймитом-радикалом. Марія Ціпко, яку прозвали «гастролеркою», давала інтерв'ю російському телебаченню то як мати беркутівця, то як мешканка «проросійської» Одеси, а через кілька днів її вже показували уродженкою Севастополя, і вона зі сльозами на очах розповідала про «звірства фашистської хунти».

Сашко ж не зустрів жодного фашиста в Києві. І жодного разу за рік життя в Україні йому ніхто не дорікнув у тому, що він росіянин, що розмовляє російською, а не українською мовою. Але російська преса на всю мусувала тему притискання російськомовного населення. На кордон з Україною підтягувалися танки, а Сашин брат хапався рятувати народ із «лап бендерівців, які при зовнішньому невтручанні знищать тисячі людей». Єдине ж чого боявся Саша, будучи росіянином, це введення російських військ в Україну.

22 лютого президент Віктор Янукович, побоюючись розправи, утік з країни. Він намагався вилетіти з Донецька чартерним рейсом, але виліт літака заборонили. Тоді він перетнув Україну і таємно, через Сімферополь, з допомогою військових, все-таки прибув у Росію. Дізнавшись про це, Верховна Рада обрала виконувача обов'язків президента і призначила нові вибори на травень.

Наступного дня Богдана поїхала зі знімальною групою в КМДА. Народу на Майдані було багато. Все горіло жовтими і синіми кольорами. Біля входу в будівлю стояли молоді люди і весело співали «Яник здався без бою!». «Е-е, камон! — голосно підспівала вона і крикнула оператору, — Знімаймо!». У дверях з'явився чоловік середнього віку в білому халаті лікаря. Він витер рукою піт з чола і, примружившись, оглянув площу. Очі, від втоми і безсонних ночей оточені сіткою зморщок, посміхалися.

— Як вас звати, — запитала Богдана.

— Микола. Я хірург, працюю тут уже тиждень.

Він дістав з кишені халата залізну кулю, яку тільки вчора вийняв із стегна пораненого.

— Вирішив залишити собі на пам'ять. Сподіваюсь, це була остання куля в моїй практиці. Слава Богу, все закінчилося!

— А що з окулярами? — на мотузці на шиї у Миколи висіли окуляри з розбитими стеклами. — Невже вам теж дісталося?

— Нііі! — він засміявся. — Коли ми дізналися, що Янукович готовий піти у відставку, ми почали так обійматися, що у мене стекла повилітали. Ось і з тріщинами тепер.

— А який у вас зір?

Відразу після стріму Богдана зайшла в оптику й купила нові окуляри. Вона відправила групу на канал, а сама повернулася до КМДА. Микола вже оглядав пораненого.