Читать «Бандерівка» онлайн - страница 30

Коли він прокинувся, був уже ранок. Деякий час він ще лежав у постелі, перебуваючи під враженнями сну, який огорнув його, як щільне павутиння. У голові все кружляли уривки й деталі, бажаючи знову зібратись до загальної картини. Зробивши над собою зусилля, він встав і вийшов на кухню. Вона потопала в цигарковому димі. За столом, підперши голову рукою, сидів і дивився на нього Боря. Обличчя у нього було сіре й пом'яте. Перед ним стояла чашка, доверху набита недопалками. Він не спав усю ніч.

— Яєшню на сніданок будеш? — запропонував йому Саша.

Він відкрив холодильник, там було два яйця, розпочата упаковка сосисок і засохлий шмат твердого сиру.

— Я додому поїду, — почув він за спиною втомлений голос Борі.

— Добре.

— Свєтка мені писала, ми багато розмовляли... Вибачалась. Ти знаєш, коли ми познайомились в університеті, це ж вона перша почала за мною бігати. Каже, що одразу закохалась у мене, — він задоволено хмикнув.

Саша розігрів пательню, висипав на неї нарізані сосиски й розбив яйця. Він був радий, що все так добре і швидко скінчилось. Через декілька хвилин, поснідавши, Боря пішов і уніс з собою свій величезний пакет з речами.

* * *

Наприкінці зими, 18 лютого, вогонь і дим раптом звилися над Майданом, перетворивши цей маленький клаптик землі в пекло. Почалось те, до чого готувались попередні два місяці. Уряд вирішив силою зачистити Майдан, звільнити площу від наметів і мітингувальників. У відповідь протестувальники підпалили автомобільні покришки вздовж периметру барикад. Чад і гар заповнили морозне повітря, перетворивши білу зиму в чорне згарище. Язики полум'я то згасали, то здіймалися вище будівель, до неба, якого вже не було видно та яке теж не дивилось униз. Беркут займав барикади, майданівці запекло чинили опір. Летіло каміння, пляшки з вогнем, виносили закривавлених людей. Через пряму трансляцію в Інтернеті в реальному часі півсвіту дивилось, як потрапляють у тіла кулі і справжня кров б'є струменем на землю, як згорають у вогні руки й ноги, спини й обличчя, як під щитами з дорожніх знаків пробираються медики до поранених і самі падають підстрелені.

Богдана слухала новини й мовчала, тільки час від часу дивилася на Сашу величезними благальними очима.

— Збирайся, поїдемо, — сказав він.

— Нічого собі! — вона моментально підскочила з дивану. — Візьмемо шини й бинти.

— Ні! Тільки медикаменти й теплу одежу.

Дорогою вони заїхали в аптеку, купили перев'язувальні засоби і знеболювальне, потім в крамницю за батонами, ковбасою і сиром. З величезними пакетами у кожній руці, вони пробиралися старими вулицями до перекритого Майдану. Тітушки били автівки. Саша й Богдана бачили їхні чорні силуети, чули виск і дзвін розбитих стекол. У руках в тітушок дзвеніли ланцюги, свистіли бити. Було страшно. Сашко й Богдана звернули в двори й обережно пішли темними слизькими підвороттями на гуркіт вистрілів і помаранчеве марево.