Читать «Бандерівка» онлайн - страница 28

Зателефонувала мама.

— Як у вас там справи?

— Чудово.

— Саше, може ти в Росію повернешся? — обережно запитала вона.

— Ні, не повернусь, мам. Ти не хвилюйся, тут не так небезпечно, як ти думаєш. Все добре.

— Кажуть там російськомовних притісняють. Як же ти працюватимеш?

— Що? Я перший раз таке чую. Мене жодного разу ніхто не притісняв. Я весь час розмовляю російською — на мене ніколи ніхто криво не глянув. Та тут усі розмовляють російською. Так що це повна маячня, не вір! Мамо, будь ласка, не хвилюйся за мене і не слухай дурниці.

— І Богдану б свою до нас привіз.

Саша замовк.

— Ну добре, придбай продуктів на декілька місяців, — продовжувала вона. — Наші журналісти попереджають, що у вас скоро будуть зачинені крамниці, і нічого буде їсти. А взагалі я не розумію, дали ми Україні п'ятнадцять мільярдів, чого їм ще треба, що вони там воюють? Лізуть у цю Європу, а кому вони там потрібні?

* * *

Посеред лютого пізно ввечері у двері Сашкової квартири подзвонили. Саша вже лежав у ліжку й передивлявся “Доні Дарко”. Він подивився на годинник: було декілька хвилин на дванадцяту. Він зачекав, проте некликані гості йти не збирались, дзвінок лунав знову й знову. Довелось натягати штани і плентатись відчиняти двері. У коридорі стояв Борис, у руках у нього був величезний пакет.

— Привіт, брате!

— Мені потрібно десь заночувати. Впустиш?

— Звісно, заходь! Хочеш, збігаю у кіоск за пивом?

Окрім пива вони купили ще пляшку коньяку, замовили по телефону піцу. Одразу підійматись в квартиру не хотілось, і вони присіли на лаву біля під'їзду чекати на доставку.

— У італьйців національне блюдо піца, а у росіян — напіцца! — Боря відкрив пиво, і почулось шипіння піни, яка підіймалась горлечком, кришка лунко впала на дно смітника.

— Що трапилось? — запитав його Саша.

— Хочу піти від Свєтки. Я більше так не можу.

Вони були разом чотири роки, останній рік одружені. Саші ніколи в голову не прийшло б, що у цієї сім'ї можуть бути серйозні проблеми. Боря був похмурий і пригнічений, говорив плутано, уривався на полуслові, щось згадував, вертався до вже сказаного.

— Не знаю, може, піти на деякий час, а потім повернутись, коли все в країні владнається... Розумієш, ми взагалі не можемо спілкуватись зараз. Через Майдан. Свєтка ненавидить майданівців і кожен день мені промиває мозок, щоб я туди не ходив. Боря дістав цигарки й нервово запалив. Червоний вогник замиготів у темряві, час від часу освітлюючи Борине обличчя.

— Вона ні разу сама не була на Майдані, висить в Інтернеті на російських сайтах, мама їй ще телефонує з Криму, підбурює. Словом, стоїть там одна алкашня й виродки, які тільки й можуть, що розвалити країну.

— Та не має там алкашів, я сам був там.

— Та я теж регулярно їжджу від каналу знімати. І що мені звільнитись тепер, щоб мене туди не посилали? Сам я не атакую, на передову не лізу, але, знаєш, коли вона якусь нісенітницю про майданутих і майдаунів починає нести, я стриматись не можу! Ми вже кожного дня сваримось!