Читать «Бандерівка» онлайн - страница 27

Саша пробув у Адміністрації ще годину. Він бачив, як сімдесятирічний чоловік шукав когось з організаторів, щоб передати конверт з півтора тисячами гривень, котрі він відкладав зі своєї пенсії. Це було більше, ніж держава платила йому в місяць. Він дуже просив при цьому не здаватись і “позбавити країну від банди, що розікрала країну”. Йому подякували, хотіли сфотографувати, а він відвертався від камер і казав, що ще приніс теплі чоботи, щоб бійці не мерзли.

На вулиці Саша побачив, як бійці залізними колами ламали бруківку. Жінки руками без рукавичок, з облізлим лаком на нігтях, підхоплювали каміння й складали в купи. Жінок на Майдані було чимало, і зовсім молодих, і вже у похилому віці. Майже всі вони були зайняті якоюсь справою: хтось готував борщ у величезному чані, хтось роздавав бутерброди. Одна дівчина грала на піаніно, виставленому посеред площі. Саша зупинився послухати. Молода, можливо, ще студентка, у легкій парці і в'язаному береті, вона грала щось з класики, сумне, мелодійне. Грала напам'ять, швидко бігаючи пальцями по клавішах. Пальці в неї були тонкі, довгі — пальці піаністки. Але зараз їхня біла шкіра розтріскалась від морозу, під нігтями накопичився бруд. Вона працювала на Майдані, не перший день і не перший тиждень. Її руде волосся роздмухував сирий, холодний вітер, очі були сповнені умиротворінням. Вона посміхалась. Просто перед нею, через декілька метрів, прикриваючись величезними щитами, стояв Беркут.

Дорогою додому Саша намагався розібратись у своїх враженнях. Було щось смутне, ще до кінця не зрозуміле. Він бачив нестримне прагнення до волі, чесності й демократії. Бачив щирість і відвагу в очах, небувалий підйом патріотизму. Але він уже знав про перші смерті, “коктейлі Молотова”, що горіли, і купи наріжних каменів, котрі будуть летіти без розбору в спини й голови.