Читать «Афонський пройдисвiт» онлайн - страница 6

- В честь богородицi треба брати бiлу парчу з золотими або срiбними квiтками; а в честь преподобних - синю, - сказав отець Палладiй.

- От тепер я й знатиму! А то ми не духовнi люди, нiчого того не знаємо, - сказав Копронiдос.

Копронiдос брехав: вiн добре знав за це й без отця Палладiя.

Отець Палладiй строщив за чаєм черствi проскури, що лежали на тарiлцi. Biн устав, вийшов в спочивальню й одчинив дверi в сiни. В пiчурках майнули пляшки, бутлi й повнi усяких наїдкiв тарiлки, прикритi рушником. Копронiдос кинув гострим оком на ту пiчурку. Пробуваючи послушником у грецьких монастирях, вiн добре знав, що ховається в тих пiчурках. Отець Палладiй взяв там ще одну черству проскуру й поклав перед Копронiдосом.

Перегодя прийшов отець Iсакiй, сухий, тонкий та високий на зрiст, з довгою сивою бородою. Короткi посiченi коси настовбурчились на його головi, неначе колючки на їжаковi. Вiн прiвiтався до отця Палладiя. Отець Палладiй заповiстив йому купця Копронiдоса. Не встиг отець Iсакiй сiсти, як дверi знов рипнули i в келiю увiйшов отець Єремiя, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оцi. Отець Палладiй порекомендував i йому Копронiдоса. Копронiдос обвiв ченцiв гострими, вивiдуючими та допитливими очима. На обох ченцях були дуже старi, обстрьопанi вовнянi ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спинi зовсiм порудiли. На ногах телiпались старi, давно не чищенi зашкарублi шкарбани. На шкарбанах було рясненько латок.

"Скупi й смиреннi оцi скнарi… Певно, в скринях у цих ченцiв безлiч грошей. Коли б натрапить на якесь дурне м'яло!" - подумав Копронiдос.

Ченцi несмiливо посiдали й дивились у землю. Вони неначе соромились свiтського чоловiка i таки добре смирялись перед отцем Палладiєм. Отець Палладiй був з вчених i мiг несподiвано стати iгуменом або й apxiмандрнтом… Хитрi й смиреннi на взiр, цi ченцi були з простих селян. Вони сидiли перед Палладiєм, неначе тi чоловiки, що прийшли до батюшки годити вiнчання або похорон. Але горiлочку в отця Палладiя хилили таки добре.

- От шановний купець, либонь, дуже любить наше монастирське життя й ладен давати жертви на наш монастир, - промовив отець Палладiй до отця Iсакiя.

- Спасенне дiло! Добре дiло! Тепер такий час… Час грiшний, бо люди стали якiсь скупi на жертви, - обiзвався некрасномовно отець Iсакiй.

- Стали скупi… Ой, якi скупi! А колись було не те… Благодарнi боляри й боляринi давали жертви на монастирi, - промовив отець Єремiя тоненьким тенорцем, дивлячись одним оком на Копронiдоса, а другим косим на отця Палладiя.

- Перевелись тепер благочестивi та щедрi до монастирiв боляри та боляринi, - обiзвався отець Палладiй. - Тепер боляри шугнули за границю до Парижа, а боляринi все в театрi, та в оперi, та на балах, а не в церквах.

- Грiх плодиться на свiтi, як бур'ян на городi: поли, поли, а вiн росте та розкорiнюється, - сказав отець Iсакiй, очевидячки, на практицi дуже знайомий з цiєю спецiальнiстю.

- Слава вам i спасiння на небi, що ви не такi, - сказав отець Єремiя, неначе кiт пронявкав, i знов опустив очi додолу, неначе засоромився, що вчинив грiх, бо став хвалеником свiтського незнайомого гостя.