Читать «Афонський пройдисвiт» онлайн - страница 5

Увiйшовши в келiю, отець Палладiй перехрестився тричi до образiв, поклав на столик проскуру з вийнятими часточками, потiм зняв клобук, пригладив довгi коси, зiбрав у жменю намiтку клобука й, уткнувши її в клобук, поставив його на косому столику, що стояв в куточку пiд образами. Копронiдос перехрестився й собi тричi, низько поклонився отцевi Палладiєвi й привiтався з ним.

Отець Палладiй попросив гостя сiсти за стiл, застелений бiлою скатертиною. Увiйшов келiйник, налив два здоровецькi стакани чаю й поставив їх перед отцем Палладiєм та перед гостем.

- Спасiння буде вам од бога за вашi жертви на наш монастир, - почав отець Палладiй розмову, колотячи чай ложечкою й пригладжуючи долонею широку сивувату бороду.

- Приношу жертви, скiльки можу, - обiзвався Копронiдос i почав i собi нiби розчiсувать довгими сухими пальцями чорну, як смола, бороду.

- Ви, мабуть, здалека зайшли до нашого краю? - спитав отець Палладiй.

- Здалека, отче Палладiю. Я родом з острова Пароса i вже давненько торгую в Росiї. Переднiше колись я торгував в Одесi, а тепер завiв магазин у Києвi, - сказав Копронiдос.

- Слава богу! Слава богу! I добре йдуть вашi дiла в Києвi? - спитав отець Палладiй.

- Хвалить бога, добренько, непогано.

- Чи були ж на Афонi в святих монастирях? Петре, подай лиш нам до чаю проскур! - гукнув отець Палладiй.

Келiйник побiг в опрiчну вузеньку келiю, одчинив дверцi в пiчурку, вхопив три черствi проскури, поклав на тарiлку й поставив її на стiл.

- Молився i на святому Афонi; сподобив господь молитись i в Єрусалимi, коло гробу господа бога, - сказав Копронiдос.

- Скажiть! Були i в Єрусалимi! - сказав з дивуванням отець Палладiй.

- Я люблю монастирi, люблю монастирське життя, та не сподобив мене господь жити в монастирi, бо батько мене оженив i приставив до торговельного дiла, - сказав Копронiдос смиренним голосом.

Вiн вiв розмову тоном смиренного, покiрливого й тихого послушника, що розмовляє з своїм iгуменом.

- А от я овдовiв та й пiшов у монастир; був священиком на селi…

- В якому селi? - спитав Копронiдос.

- В Мар'янiвцi, - одповiв отець Палладiй. Копронiдос замовк i неначе трохи заметушився. Вiн знав ту Мар'янiвку. Покинувши торг чотками, хрестиками та камiнцями з Єрусалима, вiн надiв кафтан та рясу, назвав себе священиком з Персiї й їздив по селах за поданням, буцiмто на убогi християнськi храми, ограбованi й обдертi нiбито персами, випрошував навiть у батюшок старi ряси та кафтани й перепродував євреям-кравцям ту старовизну. Блукаючи по селах, вiн колись заїздив i в Мар'янiвку до самого таки отця Палладiя.

Копронiдос пильно придивлявся до отця Палладiя, але примiтив, що чернець його не впiзнав, бо дiя дiялась таки давненько.

- Яку ж жертву думаєте принести на наш монастир? - спитав отець Палладiй.

- У вас вже дуже старi покрiвцi на аналоях, котрi стоять перед чудовним образом богородицi. Бог напутював мене й оце навiв на думку справить новi покрiвцi ради прочан, бо вони на виднотi, та не знаю, якого кольору набирати в крамницях парчу, - сказав Копронiдос.