Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 31

- Авжеж, ми придумаємо щось інше,- благально сказав Малий.

Але Карлсон, мабуть, таки насправді розгнівався на них.

- Oсь я візьму та й полечу собі геть,- заявив він. І Малий, і Крістер, і Гунілла розуміли, яке це буде для них лихо, тому хором почали вмовляти Карлсона, щоб він залишився.

Карлсон якусь мить сидів насуплений і мовчав.

- Я ще не певний,- нарешті озвався він,- але,

може, я й залишусь, коли вона,- Карлсон тицьнув пухкеньким пальцем у Гуніллу,- коли вона погладить мене й скаже: «Любий Карлсоне».

Гунілла з радістю погладила його й попросила:

- Любий Карлсоне, залитися з нами, ми неодмінно придумаємо якусь гру!

- Ну гаразд,- погодився Карлсон,- нехай буде так.

Дітям полегшало на серці. Проте ненадовго. Мама й тато Малого звичайно щовечора виходили на прогулянку. І ось тепер мама гукнула з сіней:

- Малий, ми йдемо! Крістер і Гунілла можуть побути в тебе до восьмої, а потім ти лягай спати. Коли ми повернемось, я зайду віддати тобі на добраніч!

І діти почули, як у сінях зачинилися двері.

- Вона не сказала, до котрої години мені можна сидіти,- мовив Карлсон і знов насупився.- Я не [338] хочу гратися, коли до мене ставляться так несправедливо.

- Ти можеш бути в мене, скільки захочеш,- сказав Малий.

Карлсон насупився ще дужче.

- А чому мене не випровадять звідси о восьмій, як інших? Ні, я не граюся!

- Гаразд, я попрошу маму, щоб вона випровадила й тебе додому о восьмій,- поспішив запевнити його Малий.- А ти не придумав, чим би нам розважитись?

І раптом поганий настрій у Карлсона як водою змило.

- Ми будемо гратися в привида й лякати людей,- запропонував він.- Ви не уявляєте собі, що я можу зробити з самим тільки простирадлом. Якби кожний, кого я налякав до смерті, давав мені за це по п'ять ере, то я міг би купити собі цілу купу шоколаду. Адже я найкращий у світі привид! - додав Карлсон, і очі в нього радісно заблищали.

Малий, Гунілла і Крістер залюбки пристали на гру в привида.

Проте Малий сказав:

- Може, не треба так страшно лякати людей?

- Спокійно, тільки спокійно! - сказав Карлсон.- Не тобі вчити найкращого в світі привида, як він має лякати людей. Я лише трошки налякаю їх до смерті, вони навряд чи й помітять щось.

Карлсон підійшов до ліжка Малого, стягнув з нього простирадло й сказав:

- З цього простирадла вийде непоганий одяг привидові.

Він дістав з шухляди коробку з кольоровими олівцями і намалював ними на простирадлі страшну пику. Тоді взяв ножиці, і не встиг Малий його зупинити, як він вирізав дві дірки для очей. [339]

- Простирадло - це дурниця, не варто « згадувати,- сказав він,- а привид мусить бачити. А то він може заблукати і попасти в Індію чи хтозна-куди.

А тоді Карлсон накрився простирадлом з головою так, що видно було тільки його пухкі руки.

Хоч діти й знали, що це лише Карлсон, завинений у простирадло, їм усе-таки стало трохи лячно, а Йофа заходився несамовито гавкати. Коли ж Карлсон увімкнув моторчика й почав літати навколо лампи під [340] стелею, а простирадло заметляло на ньому, стало ще страшніше. Тепер уже справді було чого перелякатися.