Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 3

- Тільки не мені,- поважно відповів Карлсон.- Мені все легко, бо я найкращий у світі літун! Проте я не раджу кожному лантухові наслідувати мене.

Малий відчув, що «кожний лантух» його теж стосується, і вирішив ніколи навіть не пробувати літати.

- Як тебе звуть? - спитав Карлсон.

- Малий. Хоч насправді я звусь Сванте Свантесон.

- А мене, уяви собі, на диво звуть Карлсон. Просто Карлсон, і годі. Гей-гоп, Малий!

- Гей-гоп, Карлсоне! - сказав Малий.

- Скільки тобі років? - спитав Карлсон. [268]

- Сім,- відповів Малий.

- Чудово. Підемо далі,- мовив Карлсон.

Він хвацько перекинув через підвіконня свої коротенькі товсті ніжки й опинився в кімнаті.

- А тобі скільки років? - спитав Малий, подумавши, що Карлсон поводиться занадто по-дитячому, як на дорослого дядька.

- Мені скільки років? - перепитав Карлсон.- Я чоловік у розквіті сил - оце все, що я можу сказати.

Малий добре не знав, що означає бути чоловіком у розквіті сил. Може, він теж чоловік у розквіті сил і тільки не знає про це? Тому він обережно спитав:

- А в скільки років буває розквіт сил?

- У всі роки,- задоволено відповів Карлсон.- У всі, принаймні, коли йдеться про мене. Я вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил.

Після цього Карлсон дістав із книжкової полички Малого його іграшкову парову машину.

- Давай заведемо її,- мовив він.

- Без тата ніяк не можна,- сказав Малий.- Машину мені дозволяють заводити тільки з татом або з Боссе.

- З татом, з Боссе або з Карлсоном, що живе на даху,- поправив його Карлсон.- Найкращий у світі машиніст - це Карлсон, що живе на даху. Так і передай своєму татові!

Він миттю схопив пляшку з денатуратом, що стояла побіч машини, наповнив спиртівочку й запалив її.

Хоч він був і найкращий в світі машиніст, однак наливав спирт так незграбно, що на книжковій полиці з'явилась ціла калюжа. Вона загорілась, і навколо машини затанцювало веселе блакитне полум'я. Малий злякано крикнув і кинувся до полиці.

- Спокійно, тільки спокійно! - мовив Карлсон і застережливо підняв пухку руку. [269]

Малий не міг сидіти спокійно - адже горіла його по/ лиця! Він схопив ганчірку й погасив полум'я. Там, де гО-ріло, на лакованій полиці залишилися великі негарні плями.

- Глянь, яка стала полиця,- зажурився Малий.- Що скаже мама?

- Дурниці, не варто й згадувати,- мовив Карлсон.- Кілька маленьких плям - це дурниці. Так і передай своїй мамі!

Він уклякнув біля машини, і очі його заблищали.

- Зараз вона запрацює.

І справді, машина скоро почала працювати. «Пах-пах-пах»,- пахкала вона. О, це була найкраща з усіх парових машин, і Карлсон так запишався, ніби сам її винайшов.

- Я мушу перевірити запобіжний клапан,- сказав він і почав завзято крутити якусь ручку.- Завжди може статися лихо, коли не перевіриш запобіжного клапана.

«Пах-пах-пах»,- пахкала машина дедалі швидше й швидше. «Пах-пах-пах». Врешті вона почала задихатися, наче бігла під гору. Очі в Карлсона променіли.

Малого вже перестали турбувати й плями на книжковій полиці, такий він був радий, що має чудову парову машину і що познайомився з найкращим у світі машиністом, який так гарно перевірив запобіжний клапан.