Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 29

— Я не піду в залу засідань, поки ми не розглянемо недозволений контакт із присяжною номер вісім, чарівною пані Тлінною Ростон. Якщо я справді під підозрою, киньте мене у в’язницю. Зараз скасуванню слухань я віддав би перевагу над потрійним оргазмом.

— Немає потреби бути грубим, пане Руд.

Гувер починає нітитися й затинатися:

— Ну, гм, пане суддя, гм, я вважаю, ми могли б розібратися з недозволеним контактом і звинуваченням пізніше, скажімо, після слухань. Мені... я готовий свідчити. Просто, гм, зараз у цьому немає необхідності.

— То навіщо ви це починали, Гувере? — питаю я. — Чого ви, як клоуни, тішилися недозволеним контактом, якщо ви збіса добре знали, що ця Вілфанг бреше?

— Не називайте мене клоуном, — форкає суддя Кауфман.

— Вибачте, пане суддя, я не вас мав на увазі. Я мав на увазі всіх клоунів в офісі прокурора, зокрема й самого державного обвинувача.

— Хотілося б більш високого рівня дискусії, — зауважує суддя.

— Прийміть мої вибачення, — я вкладаю у ці слова якомога більше сарказму.

Відступивши до вікна, Гувер розглядає ряди занедбаних споруд, з яких складається Мейн-стріт у Міло. Кауфман відступає до книжкової шафи позаду стола й уважно вивчає обкладинки книжок, яких і до рук ніколи не брав. Напруга зростає. Треба приймати важке рішення, і то швидко. І якщо Його Честь вчинить неправильно, наслідки відчуватимуться ще ой як довго.

Нарешті він обертається і каже:

— Гадаю, нам варто допитати присяжну номер вісім, але ми не робитимемо цього там. Ми проведемо допит тут.

Розвиток подій стає одним із епізодів слухань, який збентежує позивачів, присяжних і спостерігачів. Решту дня ми проводимо в не такому вже й просторому кабінеті судді Кауфмана за затятими суперечками щодо найдрібніших деталей мого недозволеного контакту з присяжною. Глінну Ростон викликали сюди, привели до присяги, та вона від переляку ледве говорить. Вона одразу починає брехати — каже, що не обговорювала справу зі своїми родичами. Я так пресую її під час перехресного допиту, що навіть Кауфман і Гувер дивуються. Із кабінету вона виходить зарюмсана. Наступною викликають її схиблену доцю, панну Марло Вілфанг, і та повторює свою невеличку повість. Ден Гувер ставить відверто незграбні запитання — видно, він справді здався. Коли настає моя черга, я спершу присипляю її пильність, а тоді підловлюю. За десять хвилин вона ридає, задихається і втисячне шкодує про те, що того вечора погукала мене на ім’я. Стає ясно, як білий день, що у скарзі вона брехала. Навіть суддя Кауфман перепитує:

— Як пан Руд знайшов вас у п’ятитисячному натовпі, якщо доти він ніколи вас не бачив?

— Дякую, пане суддя. Як на мене, чудове запитання.

Далі вона розповідає, що повернулася з боїв у п’ятницю пізно ввечері. Прокинувшись у суботу, вона зателефонувала своїй матері, яка негайно сповістила Дену Гуверу, який точно знав, що робити. Вони зібралися в його кабінеті в суботу по обіді, розробили текст скарги — і ось вам! Без Гувера тут не обійшлося.

Я викликаю Гувера як свідка. Він протестує. Ми сперечаємося, та Кауфман не має вибору. Я допитую Гувера з годину, ми з ним чубимося, як півні. Один із його помічників написав скаргу від початку й до кінця. Якийсь із його секретарів надрукував її. Інший секретар завірив.