Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 174

— А он доктор By зі своїм білбордом про зворотну вазектомію. Навіює деякі спогади, так, Руде?

— Я провів тут усю ніч, дивився, як вони шукали. Навіщо ви це зробили, Арче?

— Навіщо я роблю будь-що, Руде? Навіщо я забрав ту дівчину? Навіщо так жорстоко з нею повівся? Вона ж не перша, знаєте?

— Це мене зовсім не обходить. Я лише сподіваюся, що вона остання.

Він хитає головою і якось посмутніло каже:

— Нізащо. Отут з’їдьте на узбіччя.

Тисну на гальма, фургон зупиняється у яскравому світлі реклами доктора By. Сванджер хапає пакунок із грішми, покинувши пиво, і береться за ручку дверцят.

— Передайте тим тупорилим копам, що вони ніколи мене не знайдуть, — кидає він. Він вистрибує, хряцає дверима, і кидається через узбіччя у високу траву, тоді через паркан, і під знак. Спостерігаю, як Сванджер спритно пролазить між масивними опорами, спершу його видно, а тоді силует зникає у високій кукурудзі.

Задля безпеки ще з півмилі проїжджаю по шосе, знову зупиняюся і телефоную копам. Вони слухали кожне слово, сказане в цьому фургоні протягом останньої години, тож мені нічого додати. Наголошую, що було б помилкою шукати і дотискати Сванджера, поки не відбудеться рейд у Атланті. Вони, здається, такої ж думки. Я не спостерігаю жодної активності на полі кукурудзи чи поруч із ним поблизу білборда.

Дорогою назад до Сіті у мене дзвонить телефон. Макс Манчіні.

— Доброго ранку, — кажу я.

— Я щойно говорив із суддею Фабіно. Здається, вона нездужає, якесь харчове отруєння. Засідання сьогодні не буде.

— О, яка прикрість.

— Я знав, що ти засмутишся. Поспи трохи, пізніше поговоримо.

— Добре. То мені треба буде сконтактувати з тобою?

— Так. І знаєш, Руде, класна робота.

— Побачимо.

Заїжджаю за Напарником до нього додому, і ми влаштовуємо тривалий сніданок у закусочній. Я переповідаю події останніх семи годин, він, за традицією, слухає, не кажучи ні слова. Мені не завадило б прилягти і спробувати заснути, та я надто знервований. Намагаюся згаяти час, вештаючись будівлею суду, але так переймаюся рейдом в Атланті, що ні про що інше й думати не можу.

За звичайних обставин я щосили готувався б до процесу Тадео, однак тепер сумніваюся, що він відбудеться. Я свою частину домовленостей виконав, тож тепер, незалежно від того, що там із Джиліаною Кемп, ми будемо укладати угоду. Маленьку гарненьку угоду, яка дозволить моєму клієнту незабаром повернутися в ринг. Але нікому з тих, з ким маю справу зараз, я не довіряю. Якщо рейд закінчиться безуспішно, то не буде дивом, що мер, Макс Манчіні, Мосс Корґан, Повільно Фабіно і очільники поліції зберуться разом в кабінеті і постановлять: «Обдурімо Руда і його клієнта! Процес таки відбудеться».

17.

О 14:00 за східним часом парковку торговельного центру «Вест Айві» заповнюють численні федеральні агенти у звичайному одязі на непримітних автомобілях. Агенти із серйозною зброєю ховаються у фургонах без розпізнавальних знаків.

Мужик, якому не пощастило — 41-річний продавець автівок на ім’я Бен Браун. У шлюбі, батько чотирьох дітей, живе в охайному будинку неподалік. Після фізіотерапії він виходить з «Атласу» дверима без вивіски, йде до своєї — демонстраційної — машини, йому дають від’їхати з півмилі, аж тут до нього чіпляються місцеві копи. Спочатку Бен упевнено заявляє, що він, у біса, не перевищував ніякої швидкості, та коли чорний позашляховик підрулює і зупиняється просто перед ним, він розуміє, що втрапив у добрячу халепу. Його представляють двом агентам ФБР і проводять на заднє сидіння їхнього автомобіля. Йому погрожують арештом за схиляння до проституції і кажуть, що згодом можуть висунути обвинувачення у найрізноманітніших федеральних злочинах. «Атлас», як йому відомо, є частиною організації, що займається секс-торгівлею і діє у кількох штатах, саме тому справою й займаються федерали. У Бена перед очима пролітає все його життя, йому ледь вдається стримувати сльози. Він каже агентам, що має дружину і чотирьох дітей. Агенти не схильні змилуватись. На нього чекає тюремний строк.