Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 171
Джон Гришэм
Гроші немарковані, відстежити їх буде неможливо. Поліція не переймається тим, щоб повернути їх. Копів цікавить лише дівчина. А ще вони вважають Сванджера достатньо розумним, аби помітити будь-що підозріле.
Джоубз — невелике містечко, три тисячі мешканців. Коли минаю заправку «Шелл» на в’їзді в місто, як мені було сказано, набираю Сванджера.
— Залишайтеся на лінії, — каже він. — Поворот ліворуч одразу після автомийки.
Звертаю ліворуч на темну мощену вулицю, по обидва боки якої видно кілька старих будинків.
— Ви присягаєтесь, що маєте п’ятдесят штук, Руде?
— Присягаюся.
— Поверніть праворуч і їдьте до залізничних колій.
Роблю, як наказано, і він продовжує:
— Тепер праворуч, на оту першу вулицю. Вона ніяк не називається. Зупиніться біля першого знака «Стоп» і чекайте.
Зупиняюсь, із темряви зненацька виринає силует і смикає за ручку пасажирських дверцят. Натискаю кнопку, щоб відімкнути, і Сванджер застрибує всередину. Він показує ліворуч і каже:
— Їдьте туди, не поспішайте. Ми прямуємо назад до шосе.
— Радий знову зустрітися, Арче.
На ньому чорна хустина, яка закриває брови і вуха. Все інше також чорне — від бандани на шиї до армійських черевиків. Прикушую язика, щоб не спитати, де він припаркувався: яка мені різниця?
— Де гроші? — вимагає він.
Киваю через плече, він хапає пакет. Відкриває коробку з-під сигар і при світлі маленького кишенькового ліхтарика рахує гроші. Зиркає на дорогу, кидає: «Тут праворуч», і продовжує рахувати. Коли місто лишається позаду, він розслаблено й задоволено видихає, адресуючи мені дурнувату посмішку:
— Порядок.
— Ви в мені сумнівалися?
— Ще й як я у вас сумнівався, Руде. — Показуючи на заправку «Шелл», він питає: «Хочете пива?»
— Ні. Зазвичай я не п’ю пива о п’ятій тридцять ранку.
— Це найкращий час. Заїдьте.
Всередину він іде без грошей. Він без поспіху вибирає пакет чипсів, якого має вистачити йому на шість банок пива, і залазить назад у фургон без найменших ознак занепокоєння. Коли рушаємо знову, він дістає і відкриває банку. Надсьорбує, відтак відкриває чипси.
— Куди ми їдемо, Арче? — дещо роздратовано цікавлюсь я.
— До шосе, а там на південь. Цей фургон і досі пахне новим, знаєте, Руде? Здається, старий мені подобався більше.
Він набиває повен рот чипсів і запиває ковтком пива.
— Шкода. Тільки не смітіть, гаразд? Напарник дуже сердиться, якщо знаходить в машині сміття.
— Це отой ваш товариш?
— Ви знаєте, про кого йдеться.
Ми рухаємось по трасі 63Г досі темній і порожній. Ані натяку на світанок. Я продовжую роззиратися, гадаючи побачити якесь стеження, та вони, звичайно, достатньо добре знають свою справу. Вони десь позаду, а може, десь попереду, а може, чекають на шосе. Знову ж таки, що я знаю про такі речі? Я ж адвокат.
Він виймає з кишені сорочки маленький телефон і підносить до мене.
— Затямте одну річ, Руде. Якщо я побачу копа, відчую копа чи почую копа, я лише натисну оцю кнопочку на цьому телефоні, і десь далеко трапиться дещо нехороше. Зрозуміло?