Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 116

Проїжджаю через зубожілу частину міста, повертаю тут і там, весь час дивлюсь у дзеркало. Нарешті знаходжу об’їзну дорогу, яка веде до шосе і, упевнившись, що мене ніхто не переслідує, спрямовую на південь. За п’ятдесят дві милі від межі міста минаю рекламу доктора By з іншого боку дороги. Як і казав Сванджер, це великий білборд на краю кукурудзяного поля. Поряд зі словами «Зворотна вазектомія» — велике дурнувате обличчя доктора By, поглядом спрямоване на трафік в північному напрямку. На наступному з’їзді розвертаюся, проїжджаю чотири милі назад до білборда і паркуюся біля нього. Усі їдуть повз, від руху великих вантажівок мій маленький субару аж підкидає. Одразу за узбіччям — заросла бур’яном і засипана сміттям канава, за канавою — сітчастий паркан, обвитий диким виноградом. За парканом — ґрунтова дорога, яка обрамлює поле кукурудзи. Фермер, якому належить ця земля, під рекламний знак викроїв вузький прямокутник, в центрі якого чотири великі металеві стовпчики підпирають білборд. Довкола них — бур’яни і ще більше сміття та кілька стеблин кукурудзи. Над ними доктор By посміхається трафіку, пропонуючи свої послуги.

Це, певно, остання людина, якій би я довірив свої тестикули.

Хоч подібного досвіду в мене нема, припускаю, що можна під покровом ночі перебратися через ґрунтову дорогу, вирити непогану могилу, перетягти в неї тіло, засипати яму, накидати зверху сміття і все замаскувати. Мине кілька місяців, зміниться пора року, і ґрунт вляжеться.

А чому вибрано місце так близько від жвавого шосе, по якому проїздить двадцять тисяч машин на добу? Гадки не маю, але нагадую собі, що намагаюсь зрозуміти мотиви дуже хворої людини. Ховатися на видноті — це, певно, завжди спрацьовує. А ще я впевнений, що о третій ночі тут цілком безлюдно.

Розглядаю бур’ян під знаком і думаю про родину Кемп. І проклинаю день, коли зустрів Арча Сванджера.

13.

Минає два дні. Я саме чекаю в коридорі Олд Кортхауз, коли отримую текстове повідомлення від детектива Ріардона. Мовляв, нам негайно треба поговорити. Терміново. Вже за годину Напарник висаджує мене біля центрального управління, і я знову поспішаю до тісного задушливого кабінету Ріардона. Ні привітань, ні рукостискань, жодних проявів привітності, та я їх і не чекаю.

— Є у вас хвилинка? — бурмоче він.

— Я ж тут, — відповідаю.

— Присядьте.

Є тільки одне місце, де можна присісти, — шкіряна лава, вкрита пилюкою і паперами. Дивлюсь на неї і відмовляюсь:

— Все гаразд, я постою.

— Як бажаєте. Чи відомо вам, де Сванджер?

— Ні, уявлення не маю. Я думав, ви за ним приглядали.

— Ми приглядали, але він вислизнув. Ні слуху ні духу вже понад тиждень, анічогісінько. Зник. — Він опускається у своє крісло на колесах і закидає обидві ноги на стіл. — Ви й досі його адвокат?