Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 117

— Ні. Наймаючи мене, він заплатив недійсним чеком. Наша угода недійсна.

Самовдоволено, нещиро посміхається.

— Ну що ж, він іншої думки. Це прийшло одразу після опівночі, сюди, на мій робочий телефон.

Він витягує руку і натискає дві кнопки на допотопному автовідповідачеві. Після звукового сигналу звучить голос Арча:

— Це повідомлення для детектива Ленді Ріардона. Говорить Арч Сванджер. Я тікаю, і я не повернусь. Ви, хлопці, місяцями мене цькували, і я втомився. У моєї бідолашної матері дах поїхав через ваше постійне стеження і надокучання. Прошу дати їй спокій. Вона ні в чому не винна і я також. Ви збіса добре знаєте, що я не вбивав ту дівчину, що не маю до цього жодного стосунку. Я залюбки пояснив би це будь-кому, хто став би слухати, але якщо я повернусь — ви тут же вчепитесь мені в горлянку і кинете в тюрму. У мене з’явилась цінна інформація, Ріардоне, і я хотів би з кимось поговорити. Я знаю, де вона зараз. Як вам таке?

Настає довга пауза. Дивлюсь на Ріардона, він кидає: «Стривай».

Арч кілька разів кашляє, а коли знову починає говорити, його голос тремтить, він ніби стає більш емоційним:

— Тільки троє людей знають, де вона закопана, Ріардоне. Тільки троє. Я, тип, який її вбив, і мій адвокат Себастьян Руд. Я розповів Руду, бо він, як адвокат, не може нікому сказати. Хіба це не лажа, Ріардоне? Чому адвокат повинен зберігати таку небезпечну таємницю? Мені Руд подобається, зрозумійте мене правильно. Дідько, я найняв його. І якщо вам пощастить таки знайти мене, я звернуся до Руда, щоб він мене визволив. — Ще одна пауза. — Мені час, Ріардоне. Потім.

Підходжу до шкіряної лави і сідаю просто на якісь папери. Ріардон вимикає автовідповідач і нахиляється, спершись на лікті.

— Надійшло з оплаченого наперед мобільного телефону, відстежити його нам не вдалося. Ми гадки не маємо, де він.

Глибоко вдихаю, намагаюся розібратися у власних думках. У Сванджера немає стратегічної чи закономірної причини казати поліції, що я знаю, де закопане тіло. І час! І той факт, що він так квапився розповісти мені, а тоді розпатякав про це копам, змушують мене ще більше в ньому сумніватися. Він шахрай, можливо, серійний убивця, психопат, якому подобається грати в ігри і зізнаватися у брехні. Та хто б він не був і якими не були б його мотиви, він позбавив мене опори під ногами, штовхнув мене у вільне падіння.

Зненацька відчиняються двері і заходить Рой Кемп, заступник шефа поліції і батько зниклої дівчини. Він зачиняє за собою двері і робить крок в мій бік. Суворий тип, виснажений і змучений втратами, пережитими за останній рік. А ще в його очах стільки ненависті, що у мене мурашки по шкірі. Мій комірець вмить просякає потом.

Ріардон підводиться, хрускає кісточками пальців, ніби задумав задіяти кулаки, і окидає мене убивчим поглядом.

У жодному разі не можна проявляти слабкість перед копом, або прокурором, або суддею, навіть перед присяжними. Але у цій ситуації виявляється неможливим демонструвати найменші ознаки упевненості, не кажучи вже про мою звичну зухвалість.