Читать «Історія ГУЛАГу» онлайн - страница 7

Нарешті, й радянська пропаганда не залишилася безрезультатною. Справили певний вплив зусилля, спрямовані на те, щоб посіяти сумнів щодо творів Солженіцина — його, наприклад, зображали божевільним, антисемітом і п’яницею. Радянський вплив на західних науковців і журналістів спричинився до перекручень у їх працях. Коли у 1980-ті студенткою у США я вивчала історію Росії, знайомі радили мені не займатися цією темою в аспірантурі, тому що це було пов’язане з надто багатьма проблемами: у той час ті, хто писали про Радянський Союз «прихильно», мали кращий доступ до архівів, кращий доступ до офіційної інформації, можливість тривалішого перебування в країні. Тим, хто так не писав, загрожувало вигнання і труднощі у професійній діяльності. Звичайно, саме собою розумілося, що жодному іноземцеві не дозволялося знайомитися з будь-якими матеріалами про сталінські табори і післясталінську пенітенціарну систему. Цієї теми просто не існувало, а той, хто аж надто далеко сунув свого носа, втрачав право на перебування у країні.

Усі разом ці пояснення колись мали певний сенс. Коли я вперше почала серйозно задумуватися над цією темою — у час падіння комунізму, 1989 року, — їхня логіка стала зрозумілою навіть мені самій: здавалося таким природним і очевидним те, що я дізнаюся про сталінський Радянський Союз дуже небагато, і таємничість цієї історії робила тему ще цікавішою. За більш ніж десять років, які пройшли з того часу, моя думка докорінно змінилася. Сьогодні Друга світова війна належить попередньому поколінню. Холодна війна також скінчилася, а союзи і межові лінії, породжені нею, змінилися назавжди. Західні праві й західні ліві тепер сперечаються між собою з приводу інших проблем. І водночас виникнення нових терористичних загроз західній цивілізації робить ще більше необхідним вивчення старих комуністичних небезпек.

Інакше кажучи, «суспільні, культурні і політичні умови» змінилися — так само як і доступність для нас інформації про табори. Наприкінці 1980-х років у горбачовському Радянському Союзі було опубліковано безліч документів про ГУЛАГ. Тоді вперше в газетах з’явилися статті про життя в радянських концентраційних таборах. Через ці відкриття преса розкуповувалася миттєво. Але старі суперечки залишилися — скільки там загинуло, скільки побувало. Російські історики й історичні товариства, піонером тут був московський «Меморіал», почали публікацію монографій, історій окремих таборів і в’язнів, оцінок кількості жертв, списків загиблих. Ця робота знайшла відгук і посилилася у праці істориків у колишніх радянських республіках і країнах, які колись входили до Варшавського договору, а пізніше і у праці західних істориків.