Читать «Історія ГУЛАГу» онлайн - страница 5

Незважаючи на це, у багатьох людей злочини Сталіна не викликають тієї самої внутрішньої реакції, що і злочини Гітлера. Кен Лівінгстон, колишній британський парламентарій, а зараз мер Лондона, одного разу намагався пояснити мені цю різницю. Так, сказав він, нацисти були «злом». Але Радянський Союз був «деформованим». Така думка перегукується з почуттями багатьох людей, навіть тих, хто не є лівими старого зразка: Радянський Союз пішов трохи не тим шляхом, але він не був чимось фундаментально хибним, хибним у тому сенсі, у якому була гітлерівська Німеччина.

Донедавна таку відсутність реакції щодо трагедії європейського комунізму в масовій свідомості можна було пояснювати як логічний результат певних обставин. Одна з них — зміна часів: комуністичні режими справді з плином років ставали менш жорстокими. Генерала Ярузельського не дуже боялися, не дуже боялися навіть Брежнєва, хоча обидва вони відповідальні за багато злочинів. Тут, очевидно, також дається взнаки і відсутність точної, підтвердженої архівними даними, інформації. Брак наукових праць з цієї теми протягом довгого часу був результатом браку джерел. Архіви були закритими. Доступ до місць розташування таборів був заборонений. Радянські табори і їх в’язні ніколи не були предметом зйомок, як це було у Німеччині наприкінці Другої світової війни. Відсутність наочних доказів зумовила недостатність розуміння.

Але ідеологія також наклала свій негативний відбиток на наше розуміння історії Радянського Союзу і Східної Європи. Невелика частина західних лівих намагалися пояснити й іноді виправдовувати табори і терор, що їх породив, у період 1930–1950-х років. 1936 року, коли мільйони радянських селян вже працювали у таборах або були вислані, англійські соціалісти Сідні й Беатріс Вебб видали велику книжку про Радянський Союз, у якій, серед іншого, пояснювалося, як «пригноблений російський селянин поступово набуває почуття політичної свободи». Під час показових московських судових процесів, коли Сталін свавільно відправив у табори тисячі невинних членів партії, драматург Бертольд Брехт казав філософові Сідні Гуку, що «чим вони невинніші, тим більше заслуговують на смерть».

Однак навіть у 1980-ті роки все ще були вчені, які продовжували описувати переваги східнонімецької медицини чи мирні ініціативи Польщі, все ще були діячі, яких бентежила докучлива метушня навколо дисидентів у східноєвропейських в’язницях. Причиною цього, мабуть, було те, що і західні ліві, і Радянський Союз мали одних інтелектуальних батьків — Маркса і Енгельса. Так само спільною була у певній частині і лексика: маси, боротьба, пролетаріат, експлуататори й експлуатовані, власність на засоби виробництва. Надто суворо засуджувати Радянський Союз означало б засуджувати те, що для частини західних лівих колись було таким дорогим.