Читать «Історія ГУЛАГу» онлайн - страница 11

Незважаючи на те що книжка ця присвячена радянським концентраційним таборам, їх неможливо розглядати як якесь окреме явище. ГУЛАГ зростав і розвивався у певний час і в певному місці, разом з іншими подіями — і, зокрема, у трьох контекстах. Власне кажучи, ГУЛАГ належить історії Радянського Союзу; міжнародній, так само як і російській, історії в’язниць і заслання; належить він і до особливого інтелектуального клімату континентальної Європи середини XX століття, який також породив і нацистські концентраційні табори в Німеччині.

Під «належить історії Радянського Союзу» я маю на увазі певну дуже конкретну річ: ГУЛАГ не постав з нічого, він був віддзеркаленням стандартів суспільства, яке його оточувало. Якщо табори були брудні, якщо охоронці були жорстокі, якщо бригади працювали погано, то так було частково і тому, що бруду, жорстокості й халатності вистачало і в інших сферах радянського життя. Якщо життя у таборах було жахливим, нестерпним, нелюдським, якщо багато людей гинуло — то і це не викликає подиву. В певні періоди життя в Радянському Союзі також було жахливим, нестерпним і нелюдським, а рівень смертності поза таборами був такий самий, як і в них.

Певна річ, не було простим збігом і те, що перші радянські табори виникли як безпосередній наслідок кривавої, жорстокої і безладної Російської революції. Під час революції, терору, а потім громадянської війни багатьом у Росії здавалося, що зламалася сама людська цивілізація. «Смертні вироки виносилися свавільно, — писав історик Річард Пайпс, — людей без причини розстрілювали і так само без причини звільняли». З 1917 року всю систему суспільних цінностей було поставлено з ніг на голову: статки і досвід, накопичувані протягом цілого життя, перетворилися на провину, грабунки прославлялися як «націоналізація», убивство стало прийнятною частиною боротьби за диктатуру пролетаріату. В такій атмосфері наказ Леніна про ув’язнення тисяч людей просто на підставі їхніх колишніх багатств чи аристократичних титулів не виглядає чимось дивним чи надзвичайним.

Крім того, високий рівень смертності в таборах у певні роки також почасти є віддзеркаленням подій, які відбувалися по всій країні. Рівень смертності у табо-pax зріс на початку 1930-х років, коли голодувала вся країна. Знову він зріс під час Другої світової війни: німецьке вторгнення у Радянський Союз стало не тільки причиною загибелі мільйонів людей у боях, але й призвело до епідемій дизентерії і тифу, а також знову до голоду, від якого люди так само потерпали і на волі, і в таборах. Взимку 1941–1942 років, коли чверть населення ГУЛАГу померло від голоду, померло з голоду ще близько мільйона людей у блокованому німцями Ленінграді. Лідія Гінзбург писала у своєму блокадному щоденнику, що голод у той час «був невідступним і відчувався завжди (не обов’язково як бажання їсти); найболісніше, найтяжче під час їжі, коли їжа з жахливою швидкістю наближалася до кінця, не приносячи насичення». Як читач побачить далі, ці слова страхітливо схожі на ті, якими розповідають про пережите колишні в’язні.