Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 33

____________________

* Друзом Старшим під час його походів у Германію в період від 12 до 9 року до н. е.

Саме острах викликати підозри імператора стримував полководців.

Адже якщо навіть будівництво каналу, що значно полегшував і здешевлював торгівлю між Галлією та Германією, могло викликати підозри, то зрозуміло, наскільки небезпечним в очах імператора міг стати полководець, який посмів би домогтися істотних перемог і завоювань, - це було б розцінено як зазіхання на вищу владу.

Недарма намісник провінції Белгіка Елій Граціал не підтримав явно вигідного для провінції проекту. Він міг би прорити канал територією своєї провінції й без солдатів Луція Ветера - у провінції для цього знайшлося б достатньо рабів. Можна було б залучити до справи й галльські племена. Знайти людей для виконання проекту було не так вже і складно. Проте успіх цієї справи міг принести не тільки славу, а й затаєні побоювання імператора, що його намісники прихиляють до себе симпатії, аби затіяти заколот. Ні… Намісникам провінцій набагато спокійніше й безпечніше було зовсім не робити нічого нового, продовжуючи збирати ті ж самі податки й, напевно, не забуваючи при цьому й про себе, що воліли робити всі намісники.

Мир із безліччю варварських племен, які розуміли тільки силу, за такої пасивності римських полководців не міг тривати надто довго. Як писав Корнелій Тацит, «через тривалу бездіяльність наших військ поширилися чутки, що легатам заборонено вести їх на ворога. І внаслідок цього фрізи* за намовою своїх правителів Верріта й Малоріга просунулися до берега Рейну: боєздатні - пройшовши лісами й драговинами, інші - припливши озерами, осіли на відведених для потреб наших воїнів і тоді ніким не зайнятих землях».

Наступник Павліна Помпея на посаді намісника Нижньої Германії Дубій Авіт не поспішав застосовувати силу - фрізи встигли побудувати там житла, засівали ріллю. Погрозами Дубій Авіт змусив фрізів відправити до Риму послів із клопотанням дозволити їм поселення. Верріт і Малоріг прибули до Риму, де їм показали «все те, що показують варварам»**. Їх навіть привели в театр Помпея, «щоб вони побачили на власні очі, який багатий і могутній римський народ», однак ті анітрохи не зніяковіли - помітивши на сенаторських лавах кількох іноземців і дізнавшись, що честь сидіти поруч із сенаторами дарується послам дружніх держав, вони відразу спустилися вниз і сіли разом із сенаторами. Подія не викликала скандалу - «глядачі прихильно поставилися до їхнього вчинку, побачивши в ньому стародавню безпосередність», а Нерон обдарував обох вождів римським громадянством. Проте фрізам було наказано піти із зайнятих ними земель. Фрізи, які вже облаштувалися на нових землях, знехтували велінням імператора, й ось тут Дубій Авіт дав їм відчути, що стримувала його аж ніяк не відсутність сили або рішучості, - «раптово кинута на них союзна кіннота, захопивши в полон чи порубавши всіх, хто затято противився, змусила їх скоритися необхідності».