Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 32

Новизна цього видовища вразила наших воїнів, і вони, наче скам’янівши, підставляли нерухомі тіла під удари, що сипалися на них».

Заціпеніння, що охопило римських солдатів, тривало недовго.

Отямившись і почувши команди свого полководця, римляни, які мали значно краще озброєння, зім’яли британців. Священні гаї, де друїди приносили людські жертви, вирубали. Уцілілі британці мусили прийняти іншу віру.

Однак у той час як Светоній Павлін скоряв острів Мону, у східній частині Британії спалахнуло повстання Боудікки (про яке буде розказано далі), і Светоній Павлін був змушений терміново повернутися. Щойно його війська відійшли, мешканці острова Мона того ж року знову повернулися до колишньої віри. Придушити тут друїдську віру виявилося не так просто. Остаточно її викорінили тільки наприкінці століття, під час правління імператора Доміціана.

Попри всю важливість для зміцнення римського панування в Британії, операція із захоплення острова Мона була все-таки порівняно дрібною, та й взагалі завоювання римлянами Британії просувалося дуже й дуже повільно. У римських намісників просто не було сил для того, щоб почати потужний наступ. Утім, таке становище цілком влаштовувало Нерона.

Затишшя панувало і в германських володіннях Риму. Невеликі зіткнення на германському кордоні траплялися, але вони не були загрозою для імперії. Від 50 й аж до 57 року спокій на цьому кордоні взагалі не порушувався нічим - Нерон, з тих самих причин, що й Клавдій, не був зацікавленим у захопленні тут нових земель і гучних перемогах. Надмірні успіхи будь-якого римського полководця могли прихилити до нього симпатії й спонукати до початку боротьби за владу. А Нерон, як і Клавдій, вважав за краще мати полководців не стільки блискучих, скільки надійних.

Корнелій Тацит, кажучи про те, що «на германському кордоні панував непорушний спокій», а римський намісник у Нижній Германії Павлін Помпей і римський намісник у Верхній Германії Луцій Ветер не вживали заходів, щоб розширити свої володіння, спершу намагається пояснити їхню пасивність тим, що «обидва полководці сподівалися підтримкою миру здобути більшу славу, ніж та, котру їм могли б дати тріумфальні відзнаки, які стали чи не повсякденною нагородою». Утім, справжня причина полягала не в цьому, і трохи далі Корнелій Тацит повідомляє про неї…

Тож римські намісники Нижньої й Верхньої Германії Павлін Помпей і Луцій Ветер були змушені перебувати у бездіяльності, і, «щоб воїни не ледарювали, перший закінчив будівництво дамби для приборкання Рейну, за шістдесят три роки до цього початої Друзом*, а Ветер задумав з’єднати Мозеллу з Араром, проривши між ними канал, завдяки якому судна з військами й вантажами, пройшовши Середземним морем, Роданом (річкою Рона - Прим. В. Д.), Араром, далі згаданим каналом і рікою Мозеллою (Мозель - Прим. В. Д.) до Рейну, могли б потім спускатися до океану; цим усувалися б труднощі пересування суходолом та відкрився б водний шлях між західним і північним узбережжями. Завадив реалізації цього задуму легат Белгіки Елій Граціал; він умовив Ветера не вводити свої легіони в непідурядну йому провінцію і своїми турботами не прихиляти до себе Галлію, стверджуючи, що це неминуче викличе підозри імператора, - аргумент, який не раз завадив здійсненню чесних намірів».