Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 34

____________________

* Фрізи - одне із племен, що населяло північну частину Германії.

** Приймаючи у себе іноземні посольства, особливо посольства відсталих племен, римляни завжди намагалися вразити їх величчю й могутністю Риму.

Фрізів було вигнано, але землі Нижньої Германії, як і раніше, були незаселеними, і згодом туди вторглося зігнане зі своїх власних земель племенем хавків плем’я ампсіваріїв. Вождь цього племені Байокал, звернувся до Дубія Авіта, засвідчивши, що служив у римському війську під проводом Тіберія й Германіка, і просив дати йому дозвіл оселитися на землях, які однаково пустують. Авіта зворушили слова Байокала, але він не міг порушити наказу імператора й був змушений відмовити. У відповідь ампсіварії закликали бруктерів, тенктерів та деякі інші племена підтримати їх у боротьбі з Римом.

Римляни й цього разу діяли рішуче та швидко. Щоб не дати германцям об’єднатися, Дубій Авіт попросив допомоги у легата Верхньої Германії Куртілія Манція, який на той час змінив на посаді Луція Ветера, і той, за словами Тацита, переправившись через Рейн, «показав нашу зброю в тилу ворога, ввів свої легіони в межі тенктерів, погрожуючи їм винищенням, якщо ті не порвуть із ампсіваріями. І після того, як ті від них відступилися, тією ж погрозою були залякані й бруктери; услід за ними, не бажаючи наражатися на небезпеку, покинули ампсіваріїв і інші; залишившись на самоті, це плем’я відійшло назад до узіпетів і тубантів». Гнані з усіх боків ампсіварії незабаром «втратили вбитими в чужих краях усіх здатних носити зброю, тоді як старі, жінки й діти стали здобиччю різних племен».

Розгром ампсіваріїв стався 58 року. Того ж року, за повідомленням Тацита, відбулася запекла битва між двома великими германськими племенами - хаттами й гермундурами. Обидва племені пообіцяли принести переможених у жертву богам, і за даною ними обітницею в переможених підлягало винищенню все живе - не тільки воїни, а й інші люди, коні тощо. Хатти зазнали поразки, після чого значну частину цього племені було винищено. Безсумнівно, що великих втрат зазнали й гермундури.

Здавалося б, тепер, після стількох міжусобиць серед германських племен, римляни могли б легко розбити і скорити їх. Легкість, з якою було розбито й вигнано фрізів, знищення ампсіваріїв, блискавичні дії проти тенктерів, бруктерів та інших племен показують, що розгром германців був би неминучим. Що ж стримувало римських намісників? Чому вони не скористалися настільки вигідною ситуацією, адже супротивник був зляканий, роз’єднаний, та ще й ослаблений міжусобними війнами?

Корнелій Тацит знову не намагається цього пояснити. Далі він просто згадує про те, що влітку того ж року в землях союзного рим ля нам племені убіїв бушували «вогні, що вирвалися з-під землі», - торф’яні пожежі, «усюди винищуючи маєтки, ниви, селища» і навіть підступаючи до стін заснованої римлянами Колонії Агріпини (майбутнього Кельна).