Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 31

Дуже точно описав ці спроби принцепса проявити себе на ниві поезії Корнелій Тацит, який зауважив, що Нерон «зібрав навколо себе тих, хто, маючи деякі здібності до віршування, ще не здобув собі хоч якоїсь слави. Пообідавши, вони всідалися усі разом і заходжувалися зв’язувати принесені з собою або складені щойно рядки й доповнювати випадкові слова імператора. Це виразно видно вже з першого погляду на ці здобутки, у яких немає ні пориву, ні натхнення, ні єдності поетичної мови».

При дворі Нерона не з’явилося нових Овідіїв, Гораціїв або Вергіліїв… Одначе хибно було би вважати, що Нерон зовсім не мав поетичного хисту. Як свідчив Светоній Транквілл, «не праві ті, хто гадає, начебто він видавав чужі твори за свої: я тримав у руках таблички й зошити з найвідомішими його віршами, написаними його власною рукою, і видно було, що їх не переписано із книги чи з голосу, а писалися вони зразу ж, як придумувалися та складалися, - стільки в них виправлень і вставок».

Захоплювався Нерон також малярством і ліпленням. Не маючи можливості ані почути вірші Нерона, ані побачити його живописних робіт чи скульптур, ми не можемо оцінити ступінь його майстерності й таланту. Цілком зрозуміло, що певні здібності у нього були й він не уявляв свого життя без мистецтва. Проте ніякий талант не зможе розцвісти не тільки коли його топчуть, а й коли його безмірно хвалять.

А імператора оточувала юрба підлабузників.

Так жив імператорський двір…

13. Становище на окраїнах імперії. Боротьба з друїдами у Британії. Причини пасивності римських полководців у Германії

На кордонах імперії в цей час здебільшого панував мир.

Обмежені бойові дії велися на півночі Британії. Там римський намісник Вераній лише кілька разів вторгався у землі силурів (британського племені, що населяло північ сучасного Уельсу), а його наступник Светоній Павлін захопив 61 року острів Мона, що служив оплотом друїдам - прихильникам давньої кельтської релігії. Римляни вирізнялися великою віротерпимістю й зазвичай не тільки дозволяли підкореним народам сповідати їхні релігії, а й не перешкоджали вихідцям з підкорених народів будувати свої храми у самому Римі. Релігію ж друїдів римляни не визнавали й викорінювали через наявність у ній частих і кривавих обрядів людських жертвоприношень. Римляни боролися й з іншими релігіями, що приносили в жертву людей, - а це практикувалося в карфагенян, фінікійців, у скорених римлянами трохи пізніше даків і деяких інших народів. Але найзапекліше воювали все-таки з друїдами - адже вони, крім усього, очолювали опір римлянам у Галлії та Британії.

Острів Мона (острів Англсі) був останньою твердинею друїдів у тій частині Британії, що ще трималася, а понад те, це було священне для них місце, тому військо Светонія Павліна, яке переправилося туди на плоскодонних кораблях і вплав, зустріли, перепиняючи йому шлях, не тільки воїни, але також жерці та жриці. За словами Корнелія Тацита, «на березі стояло у всеозброєнні вороже військо, серед якого бігали жінки; схожі на фурій, у жалобних одіяннях, з розпатланим волоссям, вони тримали в руках смолоскипи; тут же стояли друїди з простертими до неба руками, молилися й викрикували прокльони.