Читать «Ігри долі» онлайн - страница 42

Наталія Валеріївна все більше і більше себе накручувала, почастішали сцени вияснення стосунків, що у пана Сергія часто не було бажання повертатися додому, все частіше і частіше затримувався на роботі або йшов з друзями чи з колегами гуляти по нічних клубах.

Згодом найстрашніші сподівання пані Наталії справдилися, і всі видумані коханки перетворилися в явних. Вже доходило до того, що пан Гордієнко міг повертатися додому під ранок, добряче напідпитку та ще й з помадою на обличчі, не боячись нікого, навіть дружини.

Чого не робила ця жінка, щоб зберегти своє кохання і сім’ю, влаштовувала скандали, погрожувала розлученням, та нічого не допомогло, здавалося, що її чоловік, забуваючи про все на світі, поринув у безтурботне і розпусне життя.

Мирячись з такою ситуацією, пані Наталія сприймала все, як належне, і ніколи вже не влаштовувала сцен, і ніколи і нікому не жалілася, вона переживала своє горе насамоті.

А тим часом, граючи в азартні ігри, витрачаючи гроші на жінок, пан Сергій витратив майже половину своїх накопичень та, вчасно схаменувшись, все ж таки повернувся до колишнього життя. Попросив у своєї дружини пробачення, знову зайнявся своїм бізнесом, який закинув.

Минув час… Про ці події всі забули, та тільки не Сергій з Наталею, адже ця ситуація надто відбилася на їхньому подальшому житті, принесла ще більший холод у їхні стосунки, а час повернути неможливо, тому за кращу альтернативу вони вибрали жити подружнім життям тільки про людське око, а так зажили кожен окремим життям. У кожного з’явилася любов на стороні, хоча обоє все ж діяли більш обережніше так, як невдовзі пан Сергій отримав місце у місцевій владі, і щоб не привертати зайвої негативної уваги до своєї сім’ї, повинні були втаємничувати будь-які стосунки. Та пройшли роки, часи змінилися і Сергію Миколайовичу не потрібно було вже приховувати своє життя, він засів у «кріслі влади» твердо, і ніякий скандал у особистому житті нічого би не змінив. А у Наталії Валеріївни закінчилося все дуже швидко, і їй було дуже боляче відчувати себе нікому не потрібною. Тому вона часто вдягалася дуже відверто, щоб привернути увагу до своєї персони. Але будучи в досить зрілому віці і повної будови тіла, це виглядало жалюгідно. У людей лицемірних вона викликала приховані глузування, а у людей, у яких залишилася хоча б капля сердечності — співчуття, бо на її місці могла опинитися кожна жінка, кожна самотня жінка, яка не хоче залишатися сам- на- сам зі своєю радістю чи горем, а поділитися немає з ким: ні з чоловіком, який давно вже втратив інтерес до неї, ні з подругами, які тільки насміхаються з неї. Анна відчувала її біль, бо не раз вона відчувала та й і відчуває все на собі.