Читать «Ігри долі» онлайн - страница 41

Його ж дружина полюбляла інші розваги — вона тринькала його гроші. Їй було байдуже, що купляти, лиш би це дорого коштувало і зацікавило когось із знайомих. Як результат, вона так без смаку обставила будинок, що він скоріше став схожий на склад, ніж на будинок, в якому мешкають солідні люди. Можливо, пані Наталія так хотіла привернути увагу свого чоловіка, який майже не помічав ні її, ні її вибрики, а лиш давав їй гроші, щоб вона не заважала. А можливо, то була натура розпещеної багатійки, якій хотілося бути завжди в центрі уваги. Та щоб це не було, позитивного результату не давало.

Не тямлячи нічого ні у мистецтві, ні у дизайні, на стінах будинку пані Наталя розмістила поряд зовсім несумісні картини. А що ще може бути гіршим для споглядаючого ока, як поєднання різних видів мистецтв, різних епох і різних тематик в одному місці. Одним словом, все в будинку не мало свого місця, перетворювалося на «сіно-солому», в якому було важко віднайти сенс і те, що автор того, чи іншого виду мистецтв хотів сказати і показати через своє творіння, а в цьому хаосі все зливалося в одну гаму, нічого собою не представляючи і гублячи свою сутність.

Та бувають і такі лицеміри, які хвалять пані Наталію за її витончений смак і любов до мистецтва, тоді вона знову входить в азарт «шопінгу» і ще більше спотворює будинок і мистецтво.

Як і будинок, так і його господиня цього вечора (хоча можна сказати, що і завжди) була одягнена без смаку.

Беззаперечно, дуже дороге дизайнерське плаття кольору стиглої вишні і з нахилом в легкий еротичний бік покроєм зовсім не те, щоб не підходило їй, а й робило її вульгарною.

Ця дама колись дуже красива і з заможної сім'ї, вміла підкорювати будь-яке чоловіче серце. Та маючи стільки привабливих та багатих залицяльників, які б з радістю розділили з нею своє життя, вона обрала для себе молодого, нікому невідомого та небагатого, зате амбітного молодого хлопця. Ця подія сколихнула увесь вищий світ, тоді ще мало кому відомого містечка. Скільки довелося молодим людям витерпіти за своє кохання, та все ж вони не здалися і через декілька місяців одружилися.

Однак ідилія їхнього кохання і шлюбу почала давати тріщину через кілька років спільного життя.

Сергій Миколайович все вище піднімався по службовій драбині (він створив свій бізнес без будь-якої допомоги, з боку заможного батька дружини, яким дуже пишався), тому з’явилося більше обов’язків і більше відповідальності. Частіше став затримуватися допізна на роботі, а дружина, як порядна домогосподарка чекала на нього вдома. Та сіра буденність надоїдає: вони все частіше нікуди не виїжджали, через втому на роботі Сергія Миколайовича, забували про друзів і родичів, та це ще не кінець, почалися сцени ревності спочатку до роботи, а потім до видуманих коханок. Будучи на п’ять років старшою від свого чоловіка, пані Наталія знала, що краса її тьмяніє, фігура повнішає, а найголовніше, вона не може подарувати чоловікові таку бажану дитину. Вони об’їздили цілий світ у пошуках допомоги, та у кожній клініці їм говорили: «Нам дуже жаль, але ми не можемо вам допомогти, ви надто пізно звернулися до нас». І думка про те, що у них ніколи не буде дітей ще більше віддаляла їх одне від одного.