Читать ««Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 31

Той різко повернув голову.

— Сокира?.. Яка сокира?.. — Та одразу обличчя його знову прибрало байдужого виразу. — Не приміряв, не знаю…

— У якому трамваї забули портфель? Якого числа? — тепер запитання ставилися сухо, коротко. — В яке бюро знахідок зверталися? З ким там розмовляли? — Запротоколювавши відповіді, Козюренко запитав так, наче портфель був уже в його руках — А якщо ми знайдемо вашу пропажу?

Губи в хлопця розтяглися в зневажливій посмішці.

— Буду вдячний за знахідку.

— Раді будемо стати в пригоді, — у тон йому відповів Козюренко й викликав конвоїра.

Тепер мав порозмовляти ще з Сухановою. Вирішив не вести протоколу допиту. Посадив її не біля столу, а в крісло, сам зручно влаштувався навпроти на дивані. Міг нічого не фіксувати в пам'яті — їхня розмова записувалася на магнітофонну плівку.

— Давайте умовимось, Поліно Герасимівно, — запропонував, — що розмовлятимемо неофіційно…

Та недовірливо підвела брови.

— Яка ж може бути неофіційна розмова між слідчим і арештанткою?

— Маю на увазі, що не вестимемо зараз протоколу. Отож не вважайте нашу бесіду допитом. Коли це можливо, звичайно… До речі, що вам більше смакує — чай чи кава?

— Кава! — пожвавішала Суханова. — Дайте мені цілу склянку кави.

— А я п'ю чай… — Козюренко наче пробачався за свою неаристократичність. — А поки нам принесуть усе це, мушу вам сказати, що я не знімаю з вас підозри за вбивство Пруся, бо є факти, які свідчать проти вас, і я не можу на них не зважати. Якщо вбили ви з Григоруком, раджу зізнатись, бо рано чи пізно ми замкнемо навколо вас ланцюг фактів. Так, замкнемо, — повторив категорично. — Та якщо ви не винні, допоможіть слідству знайти справжнього злочинця. Сподіваюсь, ви розумієте, що це у ваших інтересах?

— Звичайно, — згодилася Суханова. Вона сиділа у кріслі в невимушеній позі, наче відпочивала. А може, й справді відпочивала: камера попереднього ув'язнення — не курорт, крісла й дивани там не ставлять. — Звичайно, — повторила, — я зрозуміла вас. Але не знаю, чи зможу стати вам у пригоді…

Принесли чай і каву. Суханова кинула в склянку всі чотири грудочки цукру, що лежали на блюдечку, й відразу, не чекаючи, поки розтануть, жадібно сьорбнула. Поста-нила склянку, вже спокійно помішала ложечкою. Запитливо зиркнула на слідчого.

— У протоколі допиту записано, — почав Козюренко, — що Прусь пообіцяв найближчим часом залишити роботу і одружитися з вами. Що він матиме багато грошей, яких вам вистачить на все життя. Це правда?

— Він обіцяв таке, — відповіла Суханова. — Зрозумійте, навіщо мені було вбивати людину, яка обіцяла забезпечити мене всім?

— А щоб і так заволодіти його грішми і одружитися з людиною значно молодшою і вродливішою, — пояснив Козюренко. — Втім, справа зараз не в цьому. Як ви гадаєте: кажучи про багато грошей, Прусь мав на увазі ті, що зберігалися в тайнику, чи ще якісь?

Суханова замислилась.

— Важко щось твердити… — Уважно подивилася на Козюренка, немов хотіла здогадатись, що саме криється в його запитанні і як їй краще відповісти. Зітхнула й вела далі:—Я знала, що гроші в нього водяться. Але щоб така сума! — Сплела пальці на колінах. — Василь Корнійович був беручкий, любив гроші і, мабуть, хотів на прощання гребонути у заготконторі.