Читать ««Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 45

— А Воронов? Чому він тоді так хутко виїхав із Львова?

— Випадковий збіг обставин. У нього захворіла дружина, а Павло Петрович — гарний сім'янин. Він попередив отця Юліана, що повернеться за кілька днів, і… — глянув на годинника. — Літак, яким має прилетіти Воронов, певно, вже сідає…

Усе ж літак запізнився. Та ось, нарешті, задзвонив телефон. Покликали каноніка. Той зняв трубку і попросив Воронова одразу приїхати на Паркову.

Отець Юліан відчинив двері антикварові й, улесливо вклоняючись, провів до вітальні. Козюренко спостерігав у вузьку щілину поміж шторами, як схопився Воронов за полотно Ель Греко. Видно, розумівся на живопису.

Отець Юліан чесно заробляв свій останній шанс: байдуже сидів у фотелі, за звичкою сплівши пальці на грудях.

Нарешті Воронов відвів очі від картини.

— Справжній Ель Греко… — мовив глухувато. Згорнув полотно і засунув у чохол. Витрусив із валізки гроші просто на письмовий стіл. — Лічіть, отче! — вигукнув весело.

Козюренко вийшов із сусідньої кімнати.

— Віддайте картину, Воронов! — наказав.

Той відступив до передпокою, та на порозі вже стояв Владов.

— Спокійно!

Воронов поклав чохол на стіл.

— Отак краще, — схвалив Козюренко. — Завтра ми припровадимо вас до Москви. Там усе й розкажете… — взяв картину. — А вона знову висітиме в Ермітажі.