Читать «S.T.A.L.K.E.R. Новая Зона» онлайн - страница 35

Сірий фон, негарне висушене озеро та покинутий заводський комплекс створювали неприємну атмосферу. Завжди таке відчуття, наче на тебе хтось давить. І в додаток до всього цього тут купа мутантів на всі сорти: від сліпих собак до полтергейстів і псевдогігантів. Тому тут треба дивитися в усі боки, тому що ніколи н знаєш, з якої сторони на тебе стрибне мутант. Тут дуже рідко бувають сталкери-одинаки. Також сюди навіть бійці «Моноліту » не завжди свій ніс сунуть. Ми подивилися на комплекс вчених. Бубна і Монгол трохи здригнулися від того, що майже не залишилося нічого від всім відомого бункеру вчених. Я вже це бачив і поки що дивився в усі сторони, щоб не вийшло, як зі мною. Ну ось прийшли.

-І що тепер? – запитав я в бубни і Монгола, - прийшли, а далі що робитимемо7 І де ваш ,так званий, сюрприз?

Бубна і Монгол нарешті змогли відірватися від зруйнованого бункеру.

- Нам треба йти на заводський комплекс, на дах однієї з будівель - сказав Монгол.

- Якого хріну нам туди пертись?! Там навіть нормальну розвідку ще не провели, а ви вже туди йти!

- Такого хріну! – ледь не викрикнув Бубна, - Ти думаєш ми сюди просто так приперлися? Ти навіть не знаєш, що ми хочемо зробити, а вже про розвідку говориш.

- Добре пішли вже, мені і так втрачати нічого.

До заводського комплексу ми йшли тихо, не поспішаючи, щоб не потурбувати якихось мутантів. На вході стояли декілька громадянських зомбі, напевно, зі сторони Прип’яті. Громадянських зомбі треба було вбивати, тільки коли ти чи вони атакують. Тварюки вони живучі, навіть дуже для зомбі. Тому ми спокійно пройшли біля них, а ті тільки подивилися на нас і продовжили далі робити свої справи. Але ніщо ніколи не йде за планом. Тільки ми пройшли біля зомбі, як з дверей однієї будівлі вистрибнули снорки. Я не хотів на них нариватися, особливо на Янтарі, але довелося. Снорки рухалися швидко, незважаючи на свою тепер велику масу. Я к не старайся, а влучити в них з автомата було неможливо. Як тільки ми стріляли в одне місце, снорки були вже в іншому. «А ну вас в жопу», - подумав я і вистрілив з підствольника. Один снорк розлетівся на частини, іншого відкинуло ударною хвилею. Монгол і Бубна зробили те саме з ФН2000 и ГП-47 і через хвилину снорки лежали в різних кутах комплексу.

- Оце й був сюрприз? – нервово запитав я, - та ви хлопці передбачувані.

- Нєєє, сюрприз буде на даху тієї будівлі, - Монгол тицьнув пальцем в одну з трьоповерхових будівель біля воріт, що ведуть в Рижий ліс, -Ти йдеш чи тут залишишся?

Я дратівливо кивнув і пішов швидкою ходою за ними. На шляху до будівлі нам зустрілись ще зомбі, але тепер колишні сталкери, тому відстріляти їх довелося все рівно. А ось і будівля. Невеликий будинок, напевно якийсь цех, з високим дахом. Дивно, що будівлі комплексу мутанти зовсім не пошкодили… Цікаво, для чого нам той дах? Дах, як дах, нічого нового. Я обернувся, щоб все ж запитати Бубну, але він сидів на асфальті і дивився на сліди. Сліди були гігантські, ще й відбитки і вм’ятини на асфальті залишили. Із всіх мутантів, що залишають такі відбитки, я знав одного…