Читать «Iсторичнi есе. Том 2» онлайн - страница 12
Іван Лисяк-Рудницький
Відокремлення стало конечністю й з уваги на характер нового режиму в самій Росії, який прийшов до влади внаслідок Жовтневого перевороту. Річ не в тому, що Ленін був більший російський шовініст, аніж його попередник Керенський. Навпаки, серед російських керівників того часу Ленін відзначався найширшим поглядом на національне питання і був найбільш реалістичним у сприйнятті України як політичної сили. Але система, що її очолював Ленін, від самого початку була позначена диктаторськими й терористичними рисами. Вживаючи пізнішого терміна, це була тоталітарна система у зародку. На відміну від неї Центральна Рада виростала з волелюбних і гуманних традицій дореволюційного українського національного руху. Попри всі свої вади, Центральна Рада прагнула запровадити на Україні демократичний соціалізм європейського типу. Зовсім неможливо було об’єднати Росію й Україну під спільним федеративним дахом, бо тенденції внутрішнього розвитку цих двох країн були несумісними. Від тих “благодіянь”, які ніс із півночі більшовизм, Україна мусила захистити себе бар’єром державного кордону.
Підкреслюючи демократичний за своєю суттю характер Української Народної Республіки 1917-1918 років, я не маю наміру зобразити це державне утворення світлішими барвами, ніж воно на це заслуговує. Довготривале уярмлення під владою царського самодержавства знизило рівень громадянської культури українського суспільства. Під цим оглядом галицьким українцям, які пройшли через школу австрійського конституціоналізму та парламентаризму, поталанило більше, аніж їхнім співвітчизникам під імперською російською владою. Брак політичної та законодавчої практики провідників Центральної Ради відбився у стилі Універсалів. Ці великої ваги державні документи, які мали силу фундаментальних законів, були багатослівні й перевантажені деталями, тоді як формулюванням найголовніших пунктів часто бракувало точності.
Іншою хибою Ради була її схильність до утопічних планів у розв’язанні соціально-економічних проблем. Умови на Україні були такими, що революція неодмінно мусила мати і національний, і соціальний характер. Тому неважко зрозуміти гегемонію “лівих” течій в українському політичному житті 1917 р. Українські соціалістичні партії мали засадничо демократичний характер, чим відрізнялися від російських більшовиків. Однак вони мали і виразні ознаки народницької традиції, яка глибоко вплинула на світогляд радикальної інтелігенції як у самій Росії, так і на Україні. Партії, які верховодили в Раді, сповідували наївний культ “народу” - селянства. До того ж бажання не поступитися більшовицькій демагогії зміцнювало схильність до утопічних схем. Це знайшло дивовижний вияв у земельному законі, який Рада прийняла 18 січня 1918 р. і основною рисою якого було скасування приватної власності на землю. Правда, що гасло “соціалізації землі” було дуже популярним серед маси біднішого селянства та сільського пролетаріату, але це не означає, що селяни справді хотіли колективної організації сільського господарства. Цього вони не могли собі й уявити, Один із свідків тогочасних подій, добрий знавець умов українського села, писав: “Всі селяни розуміють соціалізацію як відібрання безплатно землі у панів”. Російська перерозподільча сільська община була для дуже індивідуалістичного українського селянства чужа. Якби Рада була розсудливішою, вона могла здійснити конечну аграрну реформу, не касуючи принципу приватної власності на землю: цей погано продуманий захід вніс багато хаосу в життя на селі.