Читать «Iсторичнi есе. Том 1» онлайн - страница 456

90

“В іншій статті Драгоманов пом’якшував цю різку думку, вказуючи, що третину євреїв треба розглядати як “трудящий люд”, під яким він розумів робітників і ремісників” — насправді, Драгоманов ішов у пом’якшенні свого твердження далі, говорячи про існування ще третьої, невизначеної і проміжної групи. Див. примітку 23 до статті “Михайло Драгоманов і проблема українсько-єврейських взаємин” (с. 387 цього тому).

91

“Перебуваючи в Женеві Драгоманов зробив певні кроки (які я тут не розглядатиму)...” — див. вище статтю “Михайло Драгоманов і проблема українсько-єврейських взаємин” (с. 380–381 цього тому).

92

“Можна лише додати, що Драгоманов, агностик...” — тут поняття “агностик” вжито не в традиційному гносеологічному значенні (агностик — той, хто вважає світ принципово непізнаваним), а згідно з англосаксонською традицією, що виводиться з Г. Гекслі (агностик — той, хто визнає існування Бога, але вважає його трансцендентною сутністю, яка не має безпосереднього відношення до реального світу людей). У цьому значенні агностик протистоїть як віруючому, який вважає, що Бог має безпосереднє відношення до людського світу, так і атеїстові, який узагалі заперечує існування Бога. У розумінні агностика, людина несе відповідальність за свої вчинки не перед Богом, а перед самим собою.

93

Оригінальний текст цієї статті: Rudnytsky I. L. A Publication of the German Writings of Ivan Franko // Slavic Review. — Vol. XXVI. — N 1. — March, 1967. — P. 141–147. Українську версію надруковано в журyн.: Листи до приятелів (Нью-Йорк-Торонто). — 1967 — P. XV. — Ч. 174–175–176. — Кн. 10–11–12. — С. 41–47. Передрукована у кн.: Лисяк-Рудницький І. Між історією й політикою... — С. 121–131. Друкується за останньою публікацією.

Статтю написано на прохання Едуарда Вінтера, яке він висловив під час зустрічі з Іваном Лисяком-Рудницьким у Зальцбурзі у 1963 р. (див. коментар до статі “Розмова про барокко”). У листі до Едуарда Вінтера від 4 липня 1967 р. Лисяк-Рудницький писав: “Я не забув про обіцянку прорецензувати Вашого “Франка” в одному з американських журналів. Але лише віднедавна стало можливим для мене здійснити цю обіцянку... Я почуваю себе зобов’язаним вказати на маніпуляції фактами, особливо в вступі та коментарях. Можу лише надіятися, що Ви не сприйматимете мою критику за зле. Вона спрямована не проти вас особисто, а проти тих обставин, в яких Ви змушені працювати” (box 36, file 787).

94

“Не треба додавати, що всі ці “компрометуючі” писання Франка в Радянському Союзі або зовсім заборонені, або ж їх передруковують тільки у вихолощеній формі“ — з нагоди 100-річного Франкового ювілею Іван Лисяк-Рудницький написав статтю, в якій запропонував видати збірку статей Івана Франка на політичні теми, невідомих для широкої публіки, але важливих для національно-політичного освідомлення суспільства і для пізнання самого Франка (Лисяк-Рудницький І. Як найдоцільніше відзначити Франкові уродини? // Свобода. — 1955. — Ч. 175. — 13 вересня). Ця пропозиція, однак, не знайшла тоді відгуку серед української еміграції. У 1966 р. Богдан Кравців видав збірку “Іван Франко про соціялізм і марксизм: Рецензії і статті, 1897–1906”, в яку ввійшли більшість із названих статей. В архіві Лисяка-Рудницького зберігаються його зауваги до цієї книжки.