Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 38

Який урок може винести народ, що пережив великий голод? Той, що і кожна людина, яка зазнала нещастя: її голос волає і завжди волатиме у пустелі. Їй немає звідки чекати допомоги. Співчуття не проб’ється через море, через гори, через кордони і колючий дріт. Тоді, коли насправді існують лише межі, накреслені самою природою та мирною працею людини: річки, стежки, ліси. Вони не розділяють, а урізноманітнюють світ. Так само почуття урізноманітнюють життя кожної людини. Безсилля — це штучна стіна, створена між людьми та суспільством, між людьми та владою. Безсилля виникає тоді, коли ти лишаєшся наодинці з купкою таких самих переляканих людей у місці, звідки не можна вибратись, хай це навіть ціла країна, така, як наша Україна чи ще більший Китай. Вам не покинути її. Ви не вільні йти, куди завгодно. Наприклад, прийти до іншої країни і заробити там шматок хліба. Вас зразу ж визнають за чужинця, бо ви не так виглядаєте, не так розмовляєте, По цей бік кордону, і по той бік вас вважають за ворога. Нікого не обходить, що ви вмираєте від голоду, особливо, коли таких багато. Голод — це ніби покара за якісь негідні вчинки, це — найгірша розплата, бо вона зачіпає ще й ваших рідних, яких так само повільно убивають. Самотня людина зможе знайти більше їжі, але вона не матиме стільки життєвої снаги, скільки та, котра ділиться з іншими усім тим, що має, тому і заслуговує не лише співчуття, а й поваги. Канібалізм під час голоду — це не завжди божевілля, а цілком свідоме вирішення проблеми нестачі їжі. Канібалізм викликає жах і паніку серед людей, його не схвалюють ні церква, ні суспільство, хоча це, по суті, убивство з метою мародерства. Навіть сьогодні у деяких занедбаних цивілізацією куточках Землі люди поїдають людей з іншого племені згідно з ритуалами предків. Як і на війні, під час голоду, існують кати та жертви. Перші виконують обов’язок. Ніхто ніколи не пред’явить їм рахунку, оскільки голод — це зброя тиха. Вона не стріляє і не ранить. Правда, майже завжди відомо, хто спричиняє страждання, але за життя до них не дістатися, а після смерті — кому це потрібно… Людина схильна довго пам’ятати дріб’язкові кривди, гострі слова, приниження, але коли йдеться про велике зло, вона розгублюється. Хіба можна докоряти Богові чи його земному втіленню, коли побутує думка, радше міт, ніби за найвищим злом приховується найбільше благо? Насправді, ті ідеали, за які найкращою платою є мільйони людських життів, нічого не вартують. Справедливість існує у кожному з нас. Вона не повинна комусь служити, не повинна шукати вигоди.

А що можна вдіяти, коли живеш у домі, де повновладний господар цілком розпоряджається тобою, і за непокору загрожує смерть? Незважаючи на те, що накази безглузді. «Великий стрибок» у комуністичному Китаї призвів до великого голоду, що забрав на той світ 43 мільйони людей. Великий керманич Мао Цзедун, наслідуючи «батька» Сталіна, вирішив збудувати комунізм шляхом віддавання наказів. Оскільки вчення марксизму проголосило, що основою економіки має бути важка промисловість, потрібно було спершу збільшити кількість заліза на душу населення. Тому кожна сім’я мала здати власноруч виплавлене залізо. У Китаї селяни перетопили навіть знаряддя праці, аби виконати план. Замість того, щоб працювати на полі, вони плавили брухт у домашніх печах. Коли хліб не вродив, винними виявились горобці, які нібито поїли зерно. Цілий світ здивовано спостерігав за війною китайських комуністів проти птахів. Коли було знищено горобців, розплодилась сила-силенна гусені. Отоді й настав трирічний голод, найбільший за всю історію людства, прикмети якого однакові для кожної тоталітарної держави. Стало звичним поїдання тіл померлих. Цілі села вимерли повністю. Так само, як і в Україні, ніхто не виступив на захист селян, ніхто не допоміг їм. Як і в Україні, було видано свій закон «п’яти колосків»: за об’їдання кори з дерев — 25 років ув’язнення у таборі праці «ляоґай». Як і в Україні, після індустріалізації та колективізації настала культурна революція, щоб дощенту знищити найменші прояви вільнодумства. Очолила цю акцію дружина Мао Цзедуна — Цян Цин. Червона гвардія, як і сумнозвісна інквізиція, палила книжки, вбивала інтелігенцію чи залишала її конати в таборах праці, що забрали життя щонайменше у 30 мільйонів осіб. У нас були Соловки, Сибір, а у Китаї й досі існують табори ляоґай, які є джерелом дешевої робочої сили. Китайська іграшка, яку ваша дитина, можливо, зараз тримає у руках, створена голодними, приниженими людьми, які не мають майбутнього. На місце одного вмерлого від голоду завтра привезуть іншого. Ідея виховання працею могла виникнути лише у суспільстві, яке керується принципом: хто не працює, той не їсть. Такі гасла висіли в бараках ҐУЛАҐу. За невиконання денної норми — розстріл або зменшення пайки хліба. Рабовласники дбали про рабів, бо заплатили за них гроші. Добрий господар старається нагодувати худобу. Натомість у колективних господарствах і донині обкрадають корів та коней, а у голодні зими тварини вмирають. Ким є істота, коли вона не річ, не раб, тобто, коли вона не є товаром? Ким була людина у концтаборах гітлерівської Німеччини, у таборах ҐУЛАҐу, в китайських таборах ляоґай? Найперше, що спадає на думку, — ніким. А її мучителі — усім.