Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 37

«Швець Марію привели у штаб і силували, щоб вона перед усіма говорила: «Я враг народу, згноїла хліб». Вона не хотіла, її страшно побили. Або намалюють ці слова на рогожі, зроблять ніби прапор і ведуть людей селом колоною під тим прапором», — згадує жителька Одещини [26].

Багато сіл оточували військами, щоб люди не повтікали. Стріляли у кожного, хто шукав що-небудь їстівне на колгоспних полях. Весною 33-го року у Києві заборонили продавати хліб селянам. Але й цього виявилось замало. Запроваджено Закон про п’ять колосків, як його називали, згідно з яким діти від 12 років, спіймані зі жменею колосків, карались ув’язненням до десяти років, а дорослі — розстрілом. Опухлі від голоду діти писали негнучкими кволими пальчиками: «Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!»

Не можна сказати, що влада зовсім не цікавилась своїми громадянами. У Харків щотижня приходили зашифровані звіти, які одразу ж знищувались: «За пятидневку… месяца по… р-ну заготовлено (закуплено)… голов разного скота. Болеет по району ящуром… голов» [27]. Розшифровувались вони просто: «заготовленные головы разного скота» — померлі селяни, а «больные ящуром» — випадки канібальства.

Серед тих, хто вижив, залишилось чимало таких, що виривали з дитячої руки жменьку квасолин і влаштовували аукціони майна розкуркулених, продаючи їхнім землякам старе лахміття. В одному селі люди склались, аби викупити кожух і повернути його господареві. Так, ті, хто вижив, мовчали усе життя, але з різних причин. За правду могли посадити і через 30 років, і через 40. Нічого дивного, що нині українське село здеморалізоване, темне й ласе до чужого. Ціль Сталіна — знищити націю через основу її моральности, селянство, — досягла свого.

Таке вже було в історії. Голод в Ірландії середини XIX сторіччя, коли померло більше 1 мільйона осіб, а ще 2 мільйони покинули країну. Українські селяни не мали куди втікати. Їхні тіла, закопані як-небудь у бур’янах, балках, звалені в рови, давно стали землею. Але що може вирости на цвинтарі? У 1946-47 роках Ірландія була лише аграрним додатком британської метрополії: 6/7 населення працювало коло землі. То не була їхня земля. За несплату оренди селян виганяли з хати і полишали вмирати з голоду. Вони ставали ніким, тілом без душі. В України та Ірландії між собою багато спільного, вони завжди були колоніями, і мали мови, споріднені з мовами гнобителів. І прагнули звільнення, однак свободу кожен обирає сам і не кожному вона вигідна. Після такого нищівного удару, як голод, діти народжуються слабкими, боязкими, неспроможними до рішучих дій. Голод — найкраща зброя проти національного відродження.

Світ знав про їхню біду. На Західній Україні збирали зерно на допомогу голодуючим селянам, але через Збруч ешелон не пропустили. У портах Ірландії стояли баржі з зерном, а селяни пухли з голоду.