Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 36

Колись голод, епідемії, війни сприймались як Божа кара, яку належить перетерпіти з похиленою головою, бо немає на світі жодної людини без гріха. Терпіння — велика річ. Воно допомагає зберегти людську гідність, коли її намагаються викоренити, і воно ж, коли його забагато, змушує цю гідність втратити. Бог, що зійшов на землю в образі абсолютного володаря, не є ні християнським, ні мусульманським, ні юдейським. Це — втілення зла, що лицемірно обдурює народи, і, зігнавши овець до купи, розтліває їхні душі. І яке має право розпоряджатись ними лише тому, що привласнило собі неіснуючий образ єдиної досконалої істоти. Коли зло розливається повсюди, потрапляючи у найглухіші закутки, тоді воно починає заперечувати навіть релігійні святині, бо віра у Бога передбачає не лише терпіння, а й милосердя, молитву, шлях, який кожен обирає сам. Тоталітарна держава заперечує усі шляхи, крім одного, спільного для всіх. Уздовж цього шляху стоять шибениці, а на узбіччі лежать трупи замордованих — для постраху. Спробуй відстати, перепочити, і тебе пристрелять конвоїри. Важко сказати, де починається і закінчується цей шлях. Майже так само, як збагнути сенс існування. Людина створена для того, щоб милуватись красою буття, освітлюючи його власним розумом і почуттями. Але розвиток цивілізації, радше колонізації, на Землі свідчить, що людина продовжує залишатись біологічним видом, здатним до самознищення.

Масові убивства найчастіше безкарні і є частиною історії, яку легко переписати. Голод в Україні 30-х років ХХ століття і через 50 років називали «тимчасовими труднощами колективізації». Лише через шістдесят років зникла потреба приховувати правду.

Механізм штучного голоду в Україні був таким. Щоб загнати селян до колгоспів, на них наклали величезні податки (за кріпаччини це називалось оброк), а потім вилучили те, що залишилось. «Червона мітла» вимітала з дворів останню зернину. Наставала зима, і не було чого їсти. Заможніших, отже, небезпечних, вивозили у вагонах для худоби до Сибіру і викидали просто у сніг, на вірну смерть. Решта помирала з голоду у себе вдома. Найгірше довелось тим селам, які потрапили у «чорний список». Була навіть постанова ЦК КП(б)У «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». До окремих селян застосовували щось на кшталт «автодафе».