Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 31

Однак, ситість, переїдання роблять з людини таку ж неповноцінну, здеморалізовану істоту, як і з голодної. Вона хворіє, перестає думати, вона, згорнувшись у клубок, буде люто захищати власний казанок із їжею, щоб хтось не відібрав. І звичайно, така людина байдужа до страждань інших. Уся різниця між голодним і ситим полягає лише у тому, що ситий не знає, чого він хоче. Пересиченість вимагає гострішого смаку, витонченіших розваг. У світі достатку, що існує паралельно зі світами сірими та непривабливими, кожному запропонують вишукані рецепти, криваві видовища, сексуальні збочення і безліч «перевірених на практиці», патентованих ліків.

Це — складові частини масової культури сучасного суспільства, той фантастичний світ, до якого мріють приєднатися голодні з інших паралельних світів. Вони милуються ним на екранах телевізорів, і той світ здається чудовим. Цей рай створює реклама, яка намагається наповнити шлунки і голови. Втім, багато хто знає, що той світ, створений комп’ютерними технологіями, насправді не існує. Але нас переконують, що, коли ми купимо які-небудь чудові речі, нам вдасться наблизитись до мрії. Навіть жуйка «після пікантної їжі» додасть більше впевнености. Щастя знецінюється: така вже людина дивна істота. Одним махом вона виринає з грузького баговиння буденного існування і опиняється під ілюзорним сонечком вічного достатку і злагоди, де за столом сидить усміхнена родина і споживає суп із концентратів. Людина відчуває власну причетність до свята. Навіщо їй знати, що це усе фантоми, демони з темного царства, у якому тривають безконечні криваві війни задля прибутку, руйнуючи чужі долі й розтліваючи душі…

Тому, хто справді голодний, досить простої їжі, що піде йому на користь, — тієї, що її називають у молитвах і пам’яті людей хлібом насущним.

Реальність, в якій ми перебуваємо нині, викликає підсвідоме бажання захисту. Ізолюватись настільки, аби мати змогу отримувати щось від суспільства, віддаючи йому якнайменше тепла і життєвої енергії. Тому найбільшою цінністю такого життя є дім, у якому вдосталь їжі. Запаси харчів допоможуть вижити тоді, коли всілякі коники-стрибунці вимруть з голоду й холоду. Адже ви це заслужили. Ви варті найкращого. Ваша ціна — це пральний порошок, що виводить плями від кетчупу, модні парфуми, дезодорант чи пляшка газованого напою… Смішно це чути, але скільки людей пишаються символами достатку у вигляді вміло розрекламованих речей! Це для тих, хто відчуває якийсь неспокій чи невпевненість у собі.

Іншим необхідні сотні банок компотів, салатів та маринадів, мішки цукру, борошна, каністри олії… Біганина, де дешевше, по ринках і гуртівнях. Культ кухні, цього домашнього божка, який потребує величезних затрат грошей і праці. Літні опасисті жінки не знають іншої втіхи, як нагодувати дітей та онуків. Далі все повторюється. Домашнього божка може прогнати лише якийсь жахливий катаклізм. У ефемерній боротьбі з можливим голодом приноситься у жертву духовність і навіть людяність. Не можна одночасно служити Богові та Мамоні. Колись протестантська віра спробувала їх поєднати, і виникло суспільство, метою якого є лише матеріальний добробут, тобто те, що ближче до тіла. Основні інстинкти завжди ближчі, аніж те, що Кант назвав моральним законом.