Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 33

Людина знає, що потрібно зробити, аби позбавити інших можливости продовжувати життя. Кожен з нас — смертний. Після смерти він не потребуватиме ні їжі, ні дому, ні книг, ні свободи. Коли у нас відбирають усе це за життя, ми ніби перестаємо існувати. Нас викреслюють зі списку живих. Хлібна картка, загублена під час війни, отой жалюгідний шматок паперу, робить людину мертвою, так ніби хтось відібрав у неї усе її збіжжя. Влада над людьми — це можливість їх вбивати миттєво, або повільно. Вбиваючи людину, вбивають її рід, плем’я, народ. Коли вбивства стають помітними, масовими і жорстокими, це означає, що держава використовує можливість влади. Уся історія сучасної цивілізації — розростання ракової пухлини лицемірства. Щоб людина усвідомила необхідність насильства, убивства, жорстокости, її обдурюють, апелюючи до святости нації, релігії чи кордонів. Але ця дорога веде в Нікуди.

Військове мистецтво полягає у тому, щоб не тільки захопити владу, а й зробити людину безпомічною, не дати їй вижити на рідній землі. Коли захопили Картаген, то зруйнували усі будівлі дощенту, відтак переорали, а в борозни насипали сіль. А для певности ще й прокляли, щоб місто не відродилось.

Сумнозвісний Чинґізхан знищував усе на своєму шляху. У квітучій Месопотамії, колисці цивілізації, він зруйнував зрошувальну систему, що створювалась упродовж тисячі років. І земля назавжди втратила родючість.

Вавилонська вежа — це символ того шансу, який мало людство, але втратило. Війни, які супроводжуються знищенням врожаю, тобто джерела існування народу, доволі невинно називаються економічними. Коли старий чоловік садить яблуню, він знає, що, можливо, не їстиме з неї плодів. Але й не збирається забрати дерево з собою до могили. Він — ще не останній на землі. Але політика — це щось зовсім інше. Жодної логіки у тому, щоб знищити врожай і саму землю, не може бути.

Війна американців у В’єтнамі — та ж сама війна Чинґізхана. Поливались отрутою і знищувались ліси, бульдозери зрівнювали села з землею. Можливості сучасної техніки значно більші, але бульдозер — той же плуг, а сіль у борознах — токсичні хемікалії. У 1967 році було втрачено 80 % урожаю. Потрібно щонайменше 100 років, щоб земля у В’єтнамі стала родити, як це було до тієї ганебної війни. Держава, яка на увесь світ декларує демократію, гуманність, допровадила іншу державу до цілковитого руйнування, а її народ до фізичної та моральної деґрадації. Голод завжди позначається на наступному поколінні, яке буде хворобливим, недорозвинутим, слабким, а у наш час внаслідок хемічної інтоксикації ще й із порушеннями генетики. Людина, що пережила велике нещастя, відчуватиме його вплив протягом усього життя.