Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 29

Голод — це зло, яке і тут не може обійтися без личини. Наприклад, існує міт про те, що голод є причиною воєн. Тобто, війну розпочинають тому, що населенню якоїсь країни загрожує голод, і потрібно розширити життєвий простір коштом іншого народу. Якщо ж війни не вдається влаштувати, тоді тисячі людей еміґрують до інших країн.

Голод, кажуть також, є наслідком перенаселення. Отже, потрібні заходи регулювання народжуваности.

Світ поділений на багато різнокольорових квадратиків, які називають державами. Кожна держава має кордон, часом прозорий, часом непроникний, котрий має начебто охороняти національну незалежність, а насправді кордони існують для того, щоб не ділитися з іншими, слабшими державами. Коли у сусідній країні настає голод, ближчі країни відгороджуються від неї стіною. Їм треба дбати про власних громадян. Так, ніби одні люди кращі за інших. Вони ще й пишаються власною відособленістю і міцними кордонами, називаючи це патріотизмом. У багатьох народів є приказка, сенс якої у тому, що «ситий голодного не розуміє». Люди однієї країни вважають, що жителі іншої голодують через те, що їх забагато, або вони не вміють господарювати. Навіть, якби це було правдою, люди не повинні вмирати й вироджуватись через голод. Потрібно їм допомогти. Однак, побутує думка, ніби деякі народи, особливо африканські, незугарні до будь-яких видів трудової діяльности. Вони ледачі, легковажні, чи ще якісь. Коники-стрибунці, на відміну від мурашок, у яких спільна свідомість і жорстка дисципліна, тому кожен отримує те, що заробив. Одна сім’я не буде годувати іншу сім’ю і замикатиме свою комору. Так само держава не стане утримувати іншу державу, бо це викликало б протести всередині її суспільства. Добре, що у моєму домі все гаразд. Розсудливість та практичність — це вже «цивілізована жорстокість», хоча ніхто її так не називає. Відкритість може призвести до хаосу. Краще локальний хаос, ніж всесвітній. Зазвичай, ті люди, яких так непокоїть відміна смертної кари в багатьох чи власній країні, хворіють на цивілізовану жорстокість.

А що ж діється з голодною людиною? Голод — це несамовитий інстинкт, вгамувати який може лише їжа, будь-яка, навіть зіпсута. Голод — це війна, яка починається у твоєму тілі, а потім виривається назовні, змушуючи декого чинити страшні речі. Наприклад, красти, вбивати. Недоїдання змушує заздрити. Дехто заздрить, що сусідка купує дитині щодень йогурти, а його власна дитина не має чим помастити хліб. Матері особливо нестерпно бачити свою дитину голодною. Вона гадає, що народила її для кращого життя. Але заздрість породжує ненависть. Вона ніколи не приносить добрих плодів, не вдовольняє бажань. Лише відчужує, переносячи побут у царину моралі. Голод змушує красти у тих, хто має трохи більше; він, як і війна, звільняє від будь-яких моральних табу. А далі — вбивство за шматок хліба. І те, до чого може змусити лише нестерпний голод, — канібалізм. Існує безліч моторошних історій про те, як матері поїдали власних дітей, що не порівняти з найкрутішими фантазіями письменників. Я знаю іншу історію про вагітну жінку, яка у хатині, заваленій снігом, напувала власною кров’ю чотирирічну доньку і так її врятувала. І та мати, й інша мали вибір. Більшість божеволіє. Це ті, хто не зумів зробити вибору, навіть тихого байдужого згасання.