Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 26

Під час Першої Світової війни з’являються нові методи ведення війни, які не лише вражають найвразливіші місця людини, а й позбавляють її змоги відшукати конкретного винуватця своїх страждань і вилити на нього праведний гнів. Йдеться про бомбардування з повітря, покару неба, Страшний суд, на якому судять усіх тих, хто ходить по землі. Це також хемічна та атомна зброя, що ніби роблять смерть миттєвою, хоча насправді вона безкінечна. Коли вмирає людина, з нею вмирає увесь її майбутній рід, усі доми, тіла, душі. Відбувається те, що і в мирному світі: настає відчуження людини від інших людей та інших істот — та сама дорога до пекла, вимощена добрими намірами (прогрес, добробут). А тут ми маємо відчуження від безпосереднього вбивства, що полегшує убивці його чорну роботу. Дволикий образ сучасности у майбутньому отримає завершення: людська істота без особистости, вічно несита сіра маса, якою легко керувати. Сучасна антиутопія — купка мутантів, що веде між собою партизанську війну поміж руїн технократичної цивілізації, яку знищила Третя Світова війна без переможців і переможених. Ні антиутопія, ні утопія не виникають на порожньому місці. Навіть без наукових прогнозів можна створити модель майбутнього, тло для фільму легко віднайти у будь-якій країні, а почуття — майже у кожному домі.

Партизанські війни в Анґолі, Сьєрра-Леоне, Чечні, Ґватемалі, Афґаністані скромно називають військовими конфліктами та вогнищами напружености, але їм не видно кінця. За два десятки років у Афґаністані виросло ціле покоління, нездатне до мирного життя. Воно вміє лише руйнувати, убивати, жити за нелюдськими правилами. Увесь світ їм чужий, і вони чужі для нього. Не брак зброї позначає сучасні війни, а брак тих, хто візьме її до рук. Для кожної тривалої війни настає час, коли йдуть воювати діти. Згадаймо казочку Аркадія Ґайдара про Кібальчіша. Нині у багатьох країнах діти від іграшкових автоматів переходять до справжніх.

Винищення немовлят чоловічої статі федеральними військами у Чечні (солдати заходили у будинки і виривали дітей з рук чеченських матерів) належить до тих фактів, які приховуються від загалу. Нелюдські злочини, скоєні під час війни, вдалося поставити перед лицем людства лише один раз: на Нюрнберзькому процесі. Сучасні локальні війни тривають десятиліттями, і важко сказати, коли вони будуть засуджені. Замість того, щоб прозорішати, кордони стають усе щільнішими і випускають та впускають лиш тих, кого можна змусити мовчати. Це називається «невтручанням». А тим часом замкнуте, залякане населення, якому не вдалося втекти, або й немає куди, поволі деградує, втративши віру в справедливість. Переслідування за національною чи релігійною приналежністю — типова ознака сучасних воєн. Це двосічний меч, кожне лезо якого несе смерть. У Руанді тривала війна між племенами закінчилась примусовим поселенням переможеного племені у резервацію. Досвід, очевидно, запозичений з американської історії. У Чечні існують фільтраційні табори, реальність яких не заперечують навіть російські федерали. Перед приїздом міжнародних спостерігачів на нари стелять білі простирадла, що робили колись у сталінських та брежнєвських в’язницях. Так поширюється неправдива інформація. Свідчення жертв можуть вважати вигадкою, наклепом. Ще одна прихована зброя ворожої миру пропаганди.