Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 24

Війна — це психічний стан, хвороба розуму. Учорашній добропорядний громадянин, не здатний вчинити видимого насильства у мирний час, раптово перетворюється на злу істоту, яка не має жодних сумнівів щодо того, що треба вбивати, руйнувати, ґвалтувати. Але ця раптовість є оманливою. Їй передують роки виховання, лицемірство батьків, суспільства, засобів масової інформації. Це — аж ніяк не пробудження тваринних інстинктів печерної людини, а наслідок байдужости, жадібности, бездуховности. У них спільне джерело — відчуження між людьми, між людиною та іншими істотами, між людиною та Всесвітом; розколина, яка весь час ширшає і глибшає. Людина стала для себе самої ціллю і засобом. І за часів миру, і за часів війни, вона не бачить нікого, окрім себе та власної вигоди, звісно, матеріальної, бо лише це служить їй опорою і захистом від усіх катаклізмів та нещасть. Це — як шкаралупа, дім, фортеця. Але, оскільки щось все-таки відбувається з нами, сама природа не може витерпіти закостенілости, то людина намагається зміцнити цю шкаралупу, будуючи її з синтетичних матеріалів, оточуючи себе таким самим синтетичним простором, намагаючись перетворити його у щось реальне. Війна — це та ілюзорна реальність, якої не повинно існувати, сон, від якого прокидаються не всі. Нормальне, цивілізованіше суспільство зовсім не прагне війни. Щоб знайти вихід з аґресивности, яку саме породило, воно кличе на поміч культуру, яка пропагує насильство, секс, наркотики тощо. Інша ж культура, яка шанує вищі інтелектуальні вартості, самообмежується, стаючи культурою еліти, незрозумілою для багатьох. Так було завжди, у всі часи: у певний момент ситуація ставала нестерпною і суспільство вибухало зсередини. На помилках ніхто не вчиться.