Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 25

Замкнене коло людських страждань, ця єдина справжня проблема нашого існування, не розірветься доти, доки людина не почне жити у злагоді зі світом, і з собою, не протиставлятиме себе, а збагатить Всесвіт любов’ю, якої він так потребує.

Якщо нам пощастило не бачити війни зсередини, то подивімось звіддалік, осторонь, духовними очима, як говорив Григорій Сковорода, на всі війни, що тривають цієї миті…

«Іди до президента, пожалійся йому!» — кажуть партизани зі Сьєрра-Леоне жінці, відрубавши їй пальці [17].

«Щоб довести, що ти мужчина, убий спочатку власних батьків», — кажуть вони хлопчику, якого викрали. щоб зробити з нього вбивцю [18].

«Я бачив, як на вулиці вмирало семеро дітей. Вони стікали кров’ю, наче забиті тварини», — розповідає очевидець з Анголи [19].

«Якщо бандити не розуміють нашої моралі, вони повинні бути знищені. Якщо людина захворіла, пацієнту роблять боляче, вирізаючи хвору частину органу», — говорить у інтерв’ю генерал-лейтенант Володимир Шаманов. Нині він командує 58-ю армією, частини якої воюють у Чечні [20].

«Люди ніколи не розуміють тих, кого вони ненавидять», — писав Джеймс Рассел Ловелл.

Війна не має законів. Те, що завдає людині шкоди, не може бути законом. Однак, нам дуже серйозно розповідають про суворі закони воєнного часу, хоча йдеться лише про старі методи насильства. Вони не дуже змінились, як не змінились найуразливіші місця людини та її існування. Це — її тіло, її рідні, дім, свобода. Позбавити дому, скалічити тіло, обмежити свободу, покарати сім’ю — вистачить, аби цілковито знищити людину, відняти у неї майбутнє, її безсмертя. Найгірше, коли з’являється почуття помсти. Гнів, не забуваймо, вважається одним із смертних гріхів, враховуючи його нищівну руйнівну силу. Але індульгенцією на цей гріх є «особливий» стан війни. Помсту легко виправдати, коли вона зчинена в стані афекту. У судах вона навіть є пом’якшуючою обставиною.