Читать «Збігло літо» онлайн - страница 80

— О, я не проти! Це буде надзвичайно цікаво, — сказала Мері, а сама подумала: «Просто дивно, чому дорослі вважають, що діти мають боятися таких речей?»

І додала: — Але я не про себе хотіла запитати. Що буде з Крішною?

— Це вирішить міністр внутрішніх справ, — сказав дідусь. — Взагалі дітям не дозволяють приїжджати до Англії і жити тут без батьків. Може, міністр зробить для Крішни виняток, хоча я в цьому сумніваюсь.

— Краще б він зробив, — сказала Мері. — Після всього, що ми зробили! Я не розумію, при чому тут його батьки? Адже він має тут дядька й може жити в нього, правда ж?

— Боюсь, що це не те, що батько чи мати.

— Дядьки й тітки іноді бувають кращі за батьків, — заперечила Мері.

Дідусь усміхнувся й запалив свою люльку.

— Я маю на увазі юридичний бік справи, — сказав він. — Існує закон. — Димок вився біля його дитячого обличчя, поки він розмірковував про утриманців, тобто про дітей і родичів, які самі не здатні заробити собі на хліб, про імміграційні закони та квоти. Хоча Мері вже почало хилити на сон після гарячої ванни й щедрої вечері, але вона удавала, що слухає, бо дідусь пояснював з таким задоволенням, з яким вона розповідала перед тим йому й тітці Еліс, як вона власноручно врятувала Крішну від двох чоловіків, що викрали його, як переховувала його, годувала…

— А я все думала, чого це запаси з нашої комори зникають швидше, ніж звичайно! — вигукнула тітка Еліс, але після цієї єдиної репліки обоє вони уважно слухали її, не перебиваючи й не нагадуючи, що час уже спати.

Розмовляти з ними було набагато приємніше, ніж з поліцейським, котрий прийшов до них, коли Мері саме вечеряла. Він був якийсь несерйозний. Ніби розважається, подумала Мері, коли поліцейський почав ставити їй запитання. Розпитував, коли Крішна прибув до Англії, де вони переховували його й навіщо, і всі відповіді записав у свій блокнот. Але, записуючи, не переставав усміхатися, весь час жартував, ніби вони грали в якусь веселу гру, а не займалися серйозною справою.

Згадавши про цю розмову, Мері розсердилася.

— А ми все-таки порушили закон, правда ж? — перебила вона дідусів монолог.

Дідусь стривожився.

— Бачиш, люба моя… — Він постукав люлькою, вибиваючи з неї попіл. — Я знаю, ти не зрозуміла, але якщо говорити відверто…

— Звісно, ви порушували закон, Мері, — сказала тітка Еліс. — І, як на мою думку, правильно робили.

— Еліс! — застережливо вигукнув дідусь.

— Деякі закони існують для того, щоб їх порушувати, — сказала тітка Еліс. — Будемо називати речі своїми іменами. Не треба удавати, нібито Саймон і Мері не знали, що вони роблять, нібито все це дитячі пустощі. Це… це образливо для них обох!

У виразі її обличчя, в тоні було стільки обурення, що Мері захотілося підбігти до неї та обняти її.

— Гаразд… — почав дідусь і всміхнувся. Потім відкашлявся. — А запропонувати, щоб вона йшла спати, це також образливо для неї, Еліс? Вже пізно, і, як мені здається, навіть запеклі злочинці втомлюються. А крім того, кілька наступних днів будуть, очевидно, для нас гарячими… — Він знову набив люльку й довго втрамбовував тютюн. Тоді подивився поверх полум’я сірника на тітку Еліс і запитав: — Ти вже їй сказала?