Читать «Збігло літо» онлайн - страница 81

— Ходімо, люба. Дідусь має рацію. Пора люлі.

І хоча цей останній дурнуватий вислів завжди дратував Мері, тепер вона сприйняла його спокійно. Він видався їй дружнім, ніби хтось обняв її за плечі. Вона поцілувала дідуся й рушила нагору, позіхаючи й ледь волочачи ноги, а тітка Еліс ішла за нею, повторюючи: «А тепер в ліжечко…»

І вже в ліжку Мері запитала крізь дрімоту:

— Сказала мені про що? Про що ви мені не сказали?

Тітка Еліс стояла біля вікна. Вона розсунула фіранки і якусь хвилю вдивлялася в темряву.

Тоді підійшла до Мері, сіла на краєчку ліжка й задумливо сказала:

— Через кілька днів приїздить твоя мама.

Мері нічого не відповіла. Довкіл голови тітки Еліс був ореол світла від лампи, що стояла позаду неї. Мері примружилася, й від ореолу побігли гострі промінчики.

— Ти рада? — запитала тітка Еліс.

— Авжеж, — відповіла Мері тільки через те, що тітка, на її думку, чекала такої відповіді. Мері ще хотіла запитати, чи забере мама її додому, й сказати, що вона не хоче додому, але відчула, що цього не скаже. Тітка Еліс добра, в неї лагідна вдача, але в глибині душі вона навряд чи погодиться, щоб Мері залишилася в неї. Після того, що Мері наговорила про неї!

Мері зітхнула й запитала:

— Ви й справді розказували людям, що ви дочка герцога?

— Звичайно. В дитинстві я так любила вигадувати різні небилиці. Як і всі діти. І нерідко в них є причина…

Тітка Еліс усміхнулася. Обрамлена світлом, усміхнена, вона здавалася молодою і вродливою. Мері простягла руку, й тітка Еліс взяла її, задумливо повернула догори долонею, ніби збиралася ворожити.

— А чому ти сказала Саймону, що я була медсестрою? — запитала вона так несподівано, що Мері відповіла одразу:

— Щоб він вас привів. Тобто я хотіла, щоб ви прийшли.

Тітка Еліс задумалася. Відтак сказала з веселими нотками в голосі:

— Отже, я правильно зробила? Бідний хлопчина!

— Я не тільки це мала на увазі. Я хотіла, щоб ви прийшли по мене.

— О, Мері! — тільки й сказала тітка Еліс.

Голос її прозвучав якось дивно, і Мері, злякавшись, що тітка Еліс ось-ось заплаче, потягла її за руку до себе. А коли тітка нагнулась, щоб поцілувати племінницю, та обома руками обхопила її й міцно притиснулася до неї.

13. Останній утікач на острові

Коли в парадні двері подзвонили, Мері мерщій вибігла через чорний хід надвір, перетнула лужок і заховалася в чагарнику. Скулившись та обхопивши руками коліна, вона сиділа на вогкій, вкритій листям землі, й шепотіла: «Пробач, але Мері тут більше не живе. На жаль, у нас не було часу повідомити тобі про це й сказати, щоб ти не приїжджала. Ні, ми не знаємо, де вона зараз. Вона просила переказати, що з нею все гаразд, що вона жива й здорова і щоб ти її не шукала, бо знайти її неможливо…»

Ішов дощ. Краплі просочувалися крізь листя, падали їй на голову, стікали по обличчю. Вона висолопила язика, і крапля впала на його кінчик. Та крапля була солона, як морська вода. Або як сльози…