Читать «Збігло літо» онлайн - страница 78
Ніна Боден
— Мері! — раптом почувся голос тітки Еліс.
Мері визирнула у віконце. Тітка Еліс стояла біля входу в грот.
— Мері, де ти, голубонько моя?
Мері затамувала подих.
— По-моєму, в нього апендицит, — голосно, ніби з кимось розмовляючи, сказала тітка Еліс. — Бідний хлопчина! Містер Трампет відвезе його в лікарню на своїй машині. Саймон подзвонив йому в крамничку, й він одразу ж приїхав.
Вона замовкла, прислуховуючись. Потім знову гукнула:
— Мері!
Мері й не поворухнулася.
— Знаєш, у твоєму віці я часто тут бувала, — знову заговорила тітка Еліс. — Міст тоді був ще не поламаний, але сюди ніхто не заходив. Я приїздила сюди на велосипеді й залишала його біля воріт. Стежка відтоді трохи заросла, й такої високої кропиви я не пригадую. Але добре пам’ятаю, що я відчувала тоді. Я приїздила сюди сама й тут відчувала себе зовсім іншою. Мені здавалося, що я дуже гарна й розумна, що мої батьки ніби мені й не рідні, а лишень удочерили мене, і що насправді я дочка герцога. Мабуть, то були просто безглузді фантазії.
Вона помовчала, видно чекала, що Мері відгукнеться. У Мері засвербіло в носі. Вона притисла пальцем верхню губу, щоб не чхнути.
— Я навіть іноді чужим людям розказувала про це А потім боялась, що мої батьки дізнаються. А ночами мене душили кошмари… — Вона засміялась дзвінким нервовим сміхом, який перейшов у кашель. — Якщо ти не вийдеш, моя люба, мені доведеться повертатися самій. Хоча я не певна, що перейду місток.
Мері вдалося стримати чхання. Вона, нарешті, повільно видихнула повітря.
Тітка Еліс повернулася й пішла. Чути було, як під ногами в неї шурхотіли камінці, коли вона підіймалася схилом.
Мері рушила за нею на деякій відстані. Терен чіплявся за одежу. Тітка Еліс не оглядалась.
«А раптом тітка впаде з мосту?» — думала Мері. Тоді вона кинеться у воду й урятує її. Вона витягне її на берег, а сама впаде знесилена, і її засмокче мулом. Вона сама помре, рятуючи від смерті тітку Еліс…
Тітка Еліс несподівано скрикнула, і в Мері впало серце. Але сплеску не чути було. Тітка Еліс ще й не ступила на міст. І коли Мері кинулася на допомогу, вона побачила, що тітку налякав Ноакс. Він вискочив із кущів і став поперек стежки, вигнувши спину й наїжачивши шерсть. Вигляд у нього був загрозливий…
— Не бійтесь, тітонько Еліс! — крикнула Мері, — це Ноакс!
Тітка Еліс озирнулася, і Мері зупинилась біля неї як укопана.
— Ноакс? — перепитала тітка Еліс.
— Мій кіт.
— Он що!
Тітка Еліс глянула на нього. Він помахував хвостом і тихо нявчав. Відтак стрибнув у кущі.
— Він на вас не напав би, — сказала Мері. — Просто він трішечки нервовий.
— Нервовий?
— Він з тих котів, які не люблять, щоб їх гладили.
— А я і не збиралась його гладити, — сказала тітка Еліс.
Мері не знала, що казати далі. Адже не можуть вони весь час розмовляти тільки про Ноакса!
Тітка Еліс зніяковіло глянула на неї, немов подумала те саме.