Читать «Збігло літо» онлайн - страница 32

— Коли бачиш людину на власні очі, ставлення до неї змінюється, — сором’язливо признався Саймон. Він дивився на Мері якусь хвилю і враз заусміхався. — А крім того, я, здається, придумав, що з ним робити?

Вони всілися на сходах.

— Його не можна залишати тут, — пояснював Саймон. — Поліція стежить за кабінками. Волоцюги часто ламають замки і сплять у кабінках. А тому я подумав про крамничку мого дядька Хорейса. Дядька зараз там нема, і крамничка замкнута, але я знаю, як туди пробратися. Ми всі підемо до крамнички, тільки-но стемніє. Одразу після вечері.

— Після вечері я повинна лягти спати, — сказала Мері.

На його обличчі з’явився насмішкуватий вираз.

— Але ти можеш якось вибратися з дому, правда ж? Ти повинна прийти, адже ви подружилися.

— Він розмовляє по-англійському, — сказала Мері. Вона зовсім забула сказати йому про це. — Якраз перед тим, як ти вернувся, він заговорив зі мною. Ти був неправий, коли казав, що він з Пакистану. Він з Африки, з Кенії. Його звати Крішна Патель.

Позаду, з кабінки, почувся хрипкий стогін, ніби Крішна на відгукнувся на своє ім’я уві сні. Вони увійшли всередину.

Хлопчик ворушився і тер очі.

— Зачини двері, — сказав Саймон, і Мері потягла за ручку. Тепер світло проникало всередину тільки крізь щілини.

Хлопчик схопився на ноги, та одразу застогнав, похитуючись.

— Судома, — сказав Саймон. Він потер йому ногисуглобами пальців. — Ану потупай, розжени кров.

Та хлопчик, видно, ще не прочумався від сну. Він стояв, погойдуючись, і позіхав.

— Хай ще полежить, — запропонувала Мері.

Нагачку висіли купальні рушники. Від них відгонило пліснявою, але це краще, ніж нічого. Мері розстелила рушники на підлозі й Крішна ліг на них. Він згорнувся калачиком, засунувши палець у рот, — як мала дитина.

— Вважай, що вибув з гри, — сказав Саймон. Він опустився навколішки й сказав хлопчикові на вухо: — Ми тебе тут замкнемо. Але ми скоро вернемося. Якщо прокинешся раніше, чекай. І щоб ніякого шуму!

— Не кричи на нього, — сказала Мері. Вона доторкнулася до хлопчикової щоки, він розплющив очі й подивився на неї. — Чому ти одразу не сказв, що знаєш англійську мову?

Він вийняв палець із рота.

— Я боявся, — сказав він.

Мері також трохи побоювалася. Добре Саймонові говорити, — мовляв, виберись якось із дому з настанням темряви, — бо він не знає тітки Еліс, яка на ніч замикає всі двері й вікна, щоб не вдерлися грабіжники, а насамкінець завжди заходить до кімнати Мері, щоб перевірити, чи вона спить. Легше втекти від руки озброєного вартового, ніж уникнути пильного ока тітки Еліс. «Вона боїться, що я втечу й розкажу кому-небудь, як вона з мене знущається», — казала сама собі Мері за вечерею, сидячи перед телевізором, бо до того часу, коли вона дістався додому, дідусь з тіткою Еліс уже повечеряли і тітка Еліс одягла пальто, збираючись на пошуки племінниці.

Мері пояснила, що вона гралася зі своїми новими приятелями й забула про час. Тоді тітка Еліс запитала: «А хїба твої друзі не повинні були йти додому?» Вона була сердита, бо розхвилювалася за неї, і тепер, пригадавши всі ці подробиці, Мері нахмурилася і, втупившись у телевізор, подумки вела далі: «Вона не хоче, щоб у мене були друзі, боїться, що я їм розкажу про неї. Вона навіть ладна тримати мене під замком, але не наважується, бо все це може здатися дивним жінці, яка приходить нас прибирати.