Читать «Збігло літо» онлайн - страница 33

Саме цієї миті до кімнати увійшла тітка Еліс. Помітивши, що в Мері похмурий вигляд, вона збентежено спитала:

— Ти вже поїла, моя люба? Може, ще хочеш?

Мері промовчала. От якби на дверях її кімнати був замок! Тітка Еліс тоді не змогла б увійти.

— Мовчиш, як води в рот набрала, — з усмішкою сказала тітка Еліс. — Може, яблучко з’їси? Хто яблука їсть, той ніколи не хворіє.

Мері ще більше насупилася. «Коли я засинаю, вона, мов злодій, пробирається у мою кімнату, нишпорить скрізь, рознюхує…»

— Тітонько Еліс, я прошу вас не заходити до моєї кімнати, коли я вже в ліжку, — сказала вона.

Тітка Еліс так образилася, що Мері стало шкода її.

— Я тільки хотіла сказати… Просто мені боязко, коли я лежу й думаю, що ви тихенько ввійдете й дивитиметеся на мене, коли я спатиму, — почала виправдовуватися Мері.

Запала тиша, і було чути, як бурчало в шлунку тітки Еліс.

— Я зовсім не хотіла тебе лякати, — сказала по паузі тітка. — Я хотіла тільки дізнатися, чи все гаразд… — І враз окинула Мері пильним поглядом. — Я і не думала, що ти така нервова.

— Я не нервова. — Мері спробувала уявити, що б вона відчувала, якби була нервова. — Просто в темряві все здається інакшим. І одяг на стільці, і вішак на дверях. А коли ти вже засинаєш і раптом двері відчиняються, то боїшся, бо не знаєш, хто входить…

Тітка Еліс усміхнулася до Мері:

— Гаразд, я більше не буду. Коли я була мала, то також боялася темряви. Моя няня зачиняла мене на замок у комірчині під сходами, коли я її не слухалася. Там було темно, як у підземеллі.

— А навіщо ви їй дозволяли? Я на вашому місці кричала б, — сказала Мері.

Тітка Еліс зітхнула.

— Вона казала, що там живе крокодил, і він з’їсть мене за одну мить, якщо я хоч пискну.

«Отже, тітка Еліс завжди була така недоумкувата», — подумала Мері. Очевидно, ця думка відбилася в неї на обличчі, бо тітка Еліс одразу додала:

— Звичайно, я знала, що там нема ніякого крокодила. Так само, як ти знаєш, що одежа на вішаку — це тільки одежа і нічого більше. Через те я й залишаю завжди для тебе ввімкненим світло на сходовій клітці.

Перехід від крокодила в комірчині до світла на сходовій клітці видався Мері трохи дивним, але водночас змусив її замислитися. Коли Мері трохи пізніше пішла побажати дідусеві й тітці Еліс добраніч, вона поцілувала не тільки дідуся, а й тітку. Досі вона уникала цього, бо їй було бридко дотрокатися до окулярів тітки Еліс і її жорстких волосків на підборідді. А тепер Мері ткнулася в холодну оправу тітчиних окулярів, укололася об волоски, але їй не було так неприємно, як вона того чекала. Тітка Еліс аж розцвіла від задоволення й дзвінко розсміялася.

— Яка честь! — сказала вона.

— По-моєму, лякати дитину крокодилом жорстоко, — заявила Мері й відступила назад, щоб тітка Еліс не могла її поцілувати ще раз.